Как уже сообщала газета «Вперед», недавно в наш город приезжала группа украинских писателей и поэтов. После творческих встреч с читателями журналист нашей газеты взял у литераторов блиц-интервью. Как было условлено с гостями, беседа велась на украинском языке и, соответственно, так и публикуется.
Сашко Дерманський і Діана Мельникова
– Ви маєте зустрічі з дітьми в різних регіонах. Чи бачите ви
якісь відмінності дитячої аудиторії: чим відрізняються діти, чим цікавляться, які книжки читають?
Сашко:
– Загальне враження, що в цілому діти більш-менш однакові скрізь. Я б не міг сказати, що в якомусь регіоні діти розумніші, більше читають, ніж в іншому. Але і в межах одного міста в різних школах може бути разюча різниця – це залежить від статусу школи, матеріального статку дітей, умов, в яких вони перебувають в школі і дома.
Діана:
– І навіть в одній школі в різних класах можуть бути різні діти. Одні зовсім не зацікавлені в читанні, інші слухають дуже уважно, і ви спілкуєтесь таким чином, що не хочеться від них йти. Це не залежить від регіону, а залежить від аудиторії.
– А як сталося те, що ви стали саме дитячими письменниками?
Діана:
– Я дуже люблю дитячі книжки. Плюс я працюю в школі вчителькою. Мені це подобається, я знаю, що їх цікавить, як вони на що реагують. Спроби писати для дорослих були, але зараз це поки поставлено на «паузу».
Сашко:
– Я починав писати дорослу лірику ще в студентські роки. Але те, що я роблю зараз, мені подобається робити значно більше. Дорослого поета з мене не вийшло – принаймні поки що. Але за фахом я теж вчитель, багато років працював з дітьми, і я тут почуваю себе, як риба в воді. Люблю твори дитячих письменників світу від Астрід Ліндгрен до наших Анатолія Костецького і Всеволода Нестайка.
Макс Кідрук, Андрій Любка, Сергій Жадан
– Що підказує вам інтуїція письменника – як буде далі розвиватися ситуація на Донбасі?
Макс:
– Вважаю (я не експерт, можу помилятися), що конфлікт буде заморожений на дуже тривалий час. Чи мені це подобається – звісно, що ні. Заморожений – на превеликий жаль для людей, які тут живуть. А решта країни повинна рухатися вперед, щоб для тих людей, які ще вагаються, був приклад: ось цей шлях є правильний, а не той, що пропонується на Сході.
Сергій:
– Я думаю, що тут, на Донбасі, як і всюди по Україні, буде відбуватися поступова українізація, себто не лише поширення української мови, а й поширення сприйняття України як держави. В 2009 році ми були на фестивалі в Гуляйполі, і нас запросили приїхати сюди, провести поетичний вечір. І тоді в центрі «Побєда» було десь 50 слухачів. А зараз під час останньої зустрічі, цей центр був переповнений. Це приємно.А щодо ситуації з війною я не готовий коментувати, тому що це буде думка людини некомпетентної. Але як би там не було: поки тривають бойові дії, ми підтримуємо українську армію і місцеве населення.
Андрій:
– Мені здається, що ситуація вже змінюється на краще, бо коли я попереднього разу, в 2015 році, був тут, на Донеччині і Луганщині, тоді відчувалася якась напруга, люди не знали, що буде завтра, а зараз відчувається, що вже є якась впевненість, що завтра все буде нормально. Сюди повертається бізнес, повертаються люди.
– Яке значення для вашої подальшої творчості буде мати саме ця зустріч?
Макс:
– Шкодую, що не приїздив сюди раніше. Якби ми тут бували тоді частіше, можливо, все було б якось інакше, краще.
Андрій:
– Мені сподобалося, що тут буди люди всіх поколінь. Мати таке широке коло читачів – це завжди комплімент для письменника.
Беседовал Виктор ТИТОВ.
