8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Це час, коли ми згадуємо не лише тих, хто загинув у ті страшні роки, а й те, як формувалася наша пам’ять про них. У цьому контексті варто розповісти історію пам’ятника, який мав стати символом величі перемоги СРСР у «Великій Вітчизняній війні», але за часи свого існування радянська влада так і не спромоглася довести цей проєкт до фіналу, перетворивши «символ величі» на забутий довгобуд.
Отже…
Більш ніж півстоліття тому в колгоспі імені Горького (нині це територія Званівської сільської територіальної громади) вирішили встановити меморіальний комплекс воїнам-червоноармійцям, що загинули в роки «Великої Вітчизняної війни» на території Званівської сільради. Комплекс планували відкрити 9 травня 1975 року, як раз на тридцятиліття «Дня Побєди» СРСР у Другій світовій війні.
Згідно проєкту кошторис меморіального комплексу складав 89000 радянських рублів – сума для того часу доволі значна. Для порівняння – у першій половині 1970-х років за ці гроші можна було купити 15 автомобілів ВАЗ 2101 «Копійка» + один «Москвич» 412.
На початку справи йшли непогано. Поспіхом було побудовано тимчасову майстерню для каменярів, місцеві жителі зробили закладку парку на місці майбутнього комплексу, з Закарпаття привезли мармурні і гранітні плити та приїхали спеціалісти-каменярі. Зі слів тодішнього голови правління колгоспу А.С. Іванова, на все це було витрачено близько 33000 рублів, але незабаром фінансування будівництва припинили, а голові пояснили, що ще не настав час для будівництва таких коштовних пам’ятників. Ну й як слідство:
«… – Майстри невдовзі поїхали. Кажуть, що у ціні не зійшлися. Деревця, які й полити не спромоглися, зачахли й висохли. Кого запитаєш про долю пам’ятника, почуєш у відповідь: “Він тобі що, більше за інших потрібен?” Виходить. що кожен живе лише для себе. До сліз прикро за тих, хто в цій землі спочиває…» (цитата зі спогадів місцевого жителя, ветерана Другої світової війни В.Ф. Перепилиці. 1988 рік)
Що до гранітних плит й окремих залізобетонних деталей скульптурної композиції, придбаних для будівництва меморіального комплексу, то вони були списані з балансу колгоспу ім. Горького у 1978 році та частково відвезені «на зберігання» під відкритим небом до колгоспного зернотоку, де протягом наступних десятиліть поступово заростали бур’яном, покривались мохом та засипались сміттям.
У 1988 році про невстановлений пам’ятник дізналися журналісти газети «Вперед» й підняли питання про відновлення меморіалу. В газеті «Вперед» вийшло декілька статей на цю тему, але ця ініціатива так і не була підтримана ні Артемівським райкомом комсомолу, якому, до речі, належала ініціатива встановлення меморіалу, ні парткомом колгоспу ім. Горького, ні виконкомом Званівської сільської Ради народних депутатів, ні іншими районними та міськими організаціями й підприємствами.
Наприклад, ось що відповів журналісту газети «Вперед» В. Голоперову після публікації його статті під заголовком «Хто ж візьметься?», що вийшла 23.08.1988 року, тодішній секретар партійного комітету колгоспу імені Горького комуніст С.М. Легуцький:
«…Питання, порушене у статті, обговорював з багатьма, але всі пожимали плечима. Що робити далі зі списаними матеріалами комплексу, не знаю і я…»
Громадськість Артемівська та Артемівського району теж особливо не переймалась забутим пам’ятником, тому тоді ця справа так і не зрушила з мертвої точки, а покинуті фрагменти пам’ятника продовжували заростати бур’яном та обростати мохом.
І все ж таки історія з пам’ятником мала щасливий кінець. У 2015 році активістами Званівської громади пам’ятник, який пролежав 40 років на території зернотоку, було встановлено на виїзді з селища Переїздне у бік селища Званівки. Нажаль, в якому він зараз стані, невідомо.
Григорій Соколовський, старший науковий співробітник Бахмутського краєзнавчого музею.
