Руслана Бабака поховали на Вугринівському кладовищі міста Хмільник Вінницької області 25 квітня 2025 року. З моменту загибелі під час ворожого штурму поблизу села Водяне на Донеччині 31 липня 2024 року він вважався зниклим безвісті.
А народився Руслан Миколайович у Бахмуті, закінчив школу в селищі Опитне. У 2001 році став студентом Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут», навчався на факультеті «Комп’ютерні мережі і системи». Після закінчення залишився у Харкові, працював у сфері комп’ютерної інженерії. Кілька років працював за кордоном, згодом повернувся до рідної краю.
У 2021 переїхав до дружини та великої родини у місто Хмільник, де зустрів початок повномасштабного вторгнення в Україну. На другий день великої війни пішов добровольцем у
окрему 120 бригаду територіальної оборони. Попри вмовляння родичів і відсутність досвіду
служби в армії, Руслан прагнув захищати Україну. Після навчання зі зброєю в руках повернувся на
рідну Донеччину: воював під Бахмутом, Часовим Яром та на Курахівському напрямку.
«Він у нас був дуже скромний та відповідальний, любив шуткувати. Розповідав, як з побратимами купалися на Курахівському водосховищі, коли виходили з «нуля», – каже батько Руслана пан Микола, – А про його загибель усі в сім’ї дізналися нарізно: з відео, на якому було видно, що тіло Руслана та побратимів лежать в посадці… Але усі одразу упізнали його… Потім тіла знімали й окупанти, згодом відбувся обмін, але ми ще дуже довго чекали на результати експертизи, щоб нарешті поховати нашого хлопця».
Під час прощання з Русланом, дружина його побратима з позивним «Тесть», подякувала родині полеглого за те, що саме Руслан виніс тіло її чоловіка з поля бою. «Дякую тобі, Руслане на небі, за те, що виніс тіло мого чоловіка, за те, що маю місце його поховання. Я до останнього сподівалася, що подякую тобі живому, але не судилося, – сказала згорьована жінка. Також на похованні командир 173-батальйону, капітан Шпорт висловив глибокі співчуття родині полеглого воїна, подякував батькам за сина та вручив батькові Руслана медаль «За захист Батьківщини». У
Воїна залишилися батьки: Людмила та Микола, дружина Інна, сестра Юлія і трійка улюблених
племінників – Назар, Артем і Дем’ян, яких дядько дуже любив.
Єлизавета Гончарова
