26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час проведення експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися вибухи. Зайнявся реактор, у якому на той час містилося близько 200 тонн урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи все живе на десятки кілометрів довкола.
До ліквідації наслідків аварії було залучено загалом близько 240 тисяч рятувальників. Серед них у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи брали участь 836 жителів міста Бахмут, зокрема військовослужбовці 64 армійського корпусу, офіцери й прапорщики 36-ї та 235-ї дивізій, спеціалізовані бригади Центральної районної лікарні, воєнізованої пожежної охорони, заводу «Доріндустрія», ПМК-14, співробітники міського та районного відділів внутрішніх справ, а також робітники підприємств міста.
Подвиг ліквідаторів аварії на ЧАЕС – це самопожертва відданих своєму професійному й громадянському обов’язку людей, які ціною здоров’я і життя зупинили поширення радіації. Усі, хто працював у зоні радіоактивного забруднення, отримали високі дози опромінення, працюючи в невидимому полі смертельної загрози.
Далеко не повний перелік бахмутян – «чорнобильців», які у 1992 – 2015 роках передчасно пішли з життя внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, становить 34 особи. Сотні ліквідаторів отримали інвалідність I, II та III груп.
26 квітня 1996 року на бульварі Металургів на честь учасників ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС було відкрито пам’ятник «Дзвін Чорнобиля» (архітектор – В. Кузьменко). У Бахмуті щороку в День пам’яті Чорнобильської трагедії біля нього проходили мітинги, присвячені вшануванню героїзму та самовідданості ліквідаторів.
У 2016 році до 30-річчя трагедії з ініціативи громадськості в Бахмуті видано книгу спогадів «Быль и боль Чернобыля: воспоминания ликвидаторов» обсягом 38 сторінок. Серед учасників видання – В.І. Величко, І.І. Шевченко, Ю.С. Мекензін, Г.В. Соловйов, Б.В. Іщенко.
У Бахмутському краєзнавчому музеї зберіглися фотографії та короткі біографічні довідки понад 30 учасників ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС. Деякі з них поділилися детальнішими спогадами про події того часу.
Майор внутрішньої служби Михайло Григорович Кохан у травні 1986 року перебував у Києві на курсах перепідготовки командного складу пожежної охорони. Разом з іншими слухачами курсів – 96 осіб з усієї України – був направлений для участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Чергував у караулах і на посту дозиметричного контролю. Упродовж місяця, у травні – червні 1986 року, працював у зоні ЧАЕС. Згодом переніс три онкологічні операції, звільнився зі служби за станом здоров’я, отримав інвалідність I групи. Помер 16 листопада 2008 року.
Завідувачка клініко-діагностичної лабораторії Часів-Ярської міської лікарні №3 Алевтина Олександрівна Туранська була відряджена до Поліського району Київської області в липні 1986 року, працювала в 30-кілометровій зоні протягом 10 діб. Вона згадувала: «Під час лабораторного обстеження жителів сіл ми стикалися з труднощами. Люди не вірили, що їхня місцевість серйозно заражена, ховалися від нас, не давали дітей на обстеження. За день ми обслуговували до 60 осіб, виїжджали в поля до колгоспників, які в цей час працювали на жнивах. У разі виявлення хворих ми разом з військовими примусово доправляли їх до машини, везли до Полісся, а потім госпіталізували в Києві».
Олег Володимирович Мислик, закінчивши школу прапорщиків, проходив дійсну військову службу в тодішньому Артемівську. У червні 1986 року був направлений у відрядження до Чорнобильської зони, а залишив її лише 1 листопада того року. Йому запам’яталися ушкоджений радіацією «Рудий ліс», незрозумілий йодний запах у «зоні», величезні гриби, які деякі «сміливці» збирали, смажили й вживали, попри сувору заборону… Після повернення з зони Олег Володимирович перебував на військовій службі до 1999 року. Згодом працював начальником юридичного відділу в податковій інспекції.
Олександр Вікторович Шаталін наприкінці 1987 року прибув у відрядження до зони відчуження молодим офіцером і тоді усвідомив, що справжні масштаби Чорнобильської трагедії злочинно приховуються. Також було відомо про незаконне вивезення з зони аварії техніки, меблів і побутових речей, які згодом поширювалися по всій країні (боротьба з цим велася, але залишалася неефективною). Втім, за 77 днів спецвідрядження у зону ЧАЕС у військового залишилися й теплі спогади про товаришів по службі, начальників і підлеглих, багато з яких, на жаль, передчасно пішли з життя через наслідки впливу радіації.
Бахмутський краєзнавчий музей
Фото: КЗК «Бахмутський краєзнавчий музей»
1 – Інструктаж перед відправкою на ЧАЕС. Київ, травень 1986 р.
2 – Трудящі заводу «Кольормет» перед відправкою у відрядження до ЧАЕС. Осінь 1986 р.
3 – О.В. Шаталін з підлеглими по 819 окремому інженерному ремонтно-відновлювальному батальйону. Чорнобиль, грудень 1987 р.
4 – Чорнобильська АЕС, 4 реактор. Закінчення будівництва об’єкту «Укриття». Грудень 1987 р.
5, 6 – Пам’ятник «Дзвін Чорнобиля» в Бахмуті, споруджений у 1996 р.
