Валерій Скубко народився та виріс у Дебальцевому в багатодітній родині: був найменшим із сімох дітей. Навчався на тракториста Валерій у Комісарівському училищі. Проходив строкову службу у Новограді-Волинському, дуже пишався тим, що долучився до військової справи.
Після демобілізації жив у Бахмуті, куди у 2001 році переїхала вся родина. Був майстром
на всі руки, тому працював у різних сферах. Наближення фронту до Бахмута змусило батьків виїхати. Для евакуації обрали Черкащину, оселилися біля міста Сміла, де проходив лікування після поранення чоловік однієї з онук.
«Наприкінці 2022 року усі діти приїхали до нас – нам дали кілька порожніх хат на одній вулиці, де довелося все ремонтувати та приводити до ладу, – згадує мама, – А Валерій одразу став на облік до військкомату, хоча я й питала – дивись, усі кудись тікають, може, й ти… А він тоді суворо так сказав: пам’ятаєш, кому я давав присягу? Україні. Тому я нікуди не поїду».
У 2024 році Валерія мобілізували, служив він на Донеччині. Разом з групою товаришів потрапив у оточення, але його знання місцевості допомогло врятуватися: бійці кілька днів йшли до своїх та винесли поранених й загиблого.
Останній раз рідні чули Валерія 16 жовтня, а вже 20 жовтня 2024 року мама отримала офіційну звістку, що Валерій пропав без вісті. Згодом рідним повідомили, що чоловік загинув. Отримати тіло рідні змогли тільки 25 березня 2025 року, після проведення експертизи ДНК. Поховали Валерія Скубка в Одеській області, де тепер живуть батьки і де він мріяв також купити будинок. У Воїна залишилися батьки, брати, сестри та племінники. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Єлизавета Гончарова
