Нізоммідін Ісаміддінов народився в Узбекистані, де провів частину дитинства. Саме там хлопчик вперше почав грати на музичних інструментах. У 2007 році разом з мамою переїхав до Бахмута, звідки родом була його бабуся. Закінчив школу № 12, потім навчався в Бахмутському фаховому коледжі культури і мистецтв імені І. Карабиця за освітньою програмою «Оркестрові духові та ударні інструменти» – грав на кларнеті. Хотів піти по слідах мами, яка працювала у Школі мистецтв та коледжі, але згодом продовжив навчання вже в Одесі – закінчив філософський факультет місцевого педагогічного університету.
Викладачі та студенти коледжу згадують Нізоммідіна як творчу і талановиту людину,
яка завжди була готова допомогти іншим.
«Син був неймовірно добрий та чуйний, любив тварин та дітей. А як його любили діти! Біля нього завжди збиралася малеча, з якою Нізам гарно ладнав, – згадує мама пані Лола. – Хоч він і не працював за фахом, музика назавжди залишилася в його житті. Кілька років тому він придбав гітару, дуже любив грати вдома для друзів».
Останні 10 років Нізоммідін жив та працював в Одесі, мав багато друзів, але власну родину створити не встиг. Мобілізували його в жовтні 2024 року, служив гранатометником 3-го десантно-штурмового батальйону – здебільшого на Покровському напрямку. Загинув Нізоммідін Ісаміддінов у Волноваському районі під час виконання бойового завдання.
Поховали воїна в Одесі на Західному кладовищі – на окремій ділянці, де ховають
українських військових. У нього залишилася мама, бабуся, двоюрідні брати та сестри.
Єлизавета Гончарова
