Кажуть, що дім — це там, де твої люди й твоя справа. Для Бахмутського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Карабиця новим домом став Кам’янець-Подільський. Але попри зміну прописки, ідентичність залишилася незмінною: вони — голос Бахмута, голос Донеччини, який не дає світу забути, що ми є.
Нещодавно музиканти коледжу повернулися зі Швейцарії, де їхній камерний оркестр збирав повні зали й овації. Це була культурна дипломатія в дії, де кожен рух смичка розповідав історію стійкості.
Про культурний десант у Швейцарії — у ексклюзивному інтервʼю газеті «Вперед» заступника директора коледжу Юрія Шибаєва.
Досвід плюс юність
— Пане Юрію, вітаємо з поверненням. Швейцарія — країна вибаглива до музики. Як наш камерний оркестр туди потрапив та хто взагалі зараз входить до його складу?
— Це був результат співпраці та професійних зв’язків, які ми вибудували. Бахмутський коледж — бренд якості, навіть у нинішніх умовах.
Наш камерний оркестр — це колектив із величезною історією. Буквально минулого, 2025 року, ми відсвяткували його 60-річчя. Попри війну та релокацію, дали потужний півторагодинний концерт — показали, що ми живі й звучимо.
Щодо складу, то з середини 90-х ми працюємо за формулою: досвід плюс юність. Зараз кістяк камерного оркестру — це викладачі коледжу та наші найкращі студенти. Художній керівник — Тетяна Шибаєва, заслужений працівник культури України. Диригент — Олександр Старожилов, за професійний «фундамент» відповідає концертмейстер Оксана Васильєва.
До Швейцарії поїхала група з 16 осіб. По чотири перших та других скрипки, альт, віолончель та солісти, на акордеоні грала Наталя Дорофєєва.
У складі оркестру є як досвідчені майстри, так і зовсім молоді таланти, для яких ці гастролі стали першим серйозним виходом на велику європейську сцену. Але вони всі — єдиний механізм, який звучить як голос Бахмута.
Швейцарський волонтер став куратором наших талантів
— Як саме швейцарці дізналися про бахмутян?
— Все почалося з наших колег із Харківської державної академії культури. Вони гастролювали у Швейцарії на День Незалежності, 24 серпня, і саме вони розказали про нас Урбану Фрею.
Це дивовижна людина, він очолює український осередок «Простір» у місті Люцерн. Урбан поставив собі за мету підтримувати саме ті колективи, які представляють прифронтові території. Він уже возив до Швейцарії маріупольський камерний оркестр, потім харків’ян, а тепер і нас.
Ми познайомилися восени 2025-го. Зідзвонилися, обговорили умови. Урбан взяв на себе організацію. Тур мав дуже символічний і водночас важкий підтекст — він був присвячений четвертим роковинам повномасштабного вторгнення. Ми почали виступи 19 лютого. Графік був щільним: Шаан у Ліхтенштейні, Базель, Цюрих, Ольтен, Берн, Цуг. А фінальний акорд поставили 25 лютого виступом у Женеві.
Музика на службі ЗСУ
— Організувати виїзд великого колективу під час війни — це окремий квест. Як долали кордони та де базувалися у Швейцарії?
— Автобус із Києва прибув до нас у Кам’янець-Подільський, забрав команду, і ми рушили. Ми завчасно підготували всі документи: і на людей, і, що не менш важливо, на музичні інструменти. Кордони перетнули без жодних затримок. Півтори доби в дорозі — і ми вже вдихали швейцарське повітря.
Велику підтримку в реалізації поїздки надали начальник управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації Вікторія Точена та в.о. директора коледжу Олексій Олейніков. Завдяки їхньому сприянню організаційні питання з нашого боку були вирішені.
Величезна подяка Урбану Фрею. Він взяв на себе все: проживання в готелях, логістику, забезпечення. Наші музиканти виступали безкоштовно. Урбан на концерті збирав донати. Він роками допомагає Україні. Завдяки його попереднім турам уже придбали реанімобілі для наших медиків, а Харківська академія культури змогла оновити свій інструментарій.
Гроші, зібрані під час наших виступів у Швейцарії, підуть на добру справу — планується придбання пожежного автомобіля для ЗСУ. Це неймовірне відчуття: ти тримаєш у руках смичок, а в результаті десь на передовій з’явиться техніка, яка рятуватиме життя. Зараз пріоритет один — Перемога.
140 послів та сльози в залі
— Коли стихають останні ноти й гасне світло, що залишається всередині? Що найбільше вразило в цій поїздці?
— Одним словом не скажеш — вразило все. Але найбільше — те, як нас приймали. Це були овації, вигуки «біс», нас по кілька разів не відпускали зі сцени. У кожному місті, у кожному залі ми відчували неймовірну хвилю тепла.
Фото з Іриною Венедиктовою, Надзвичайним і Повноважним Послом України в Швейцарії
Музиканти Бахмутського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Карабиця з послами
Фото з послом Америки
Серед глядачів було дуже багато наших переселенців. Коли вони чули: «Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця», — у них на очах з’являлися сльози, а в нас — гордість. Це слово — «Бахмут» — звучало в Європі не як синонім руїни, а як символ живої, незламної культури.
У концертному залі Берна
Виступ у Берні став політичним та дипломатичним піком туру. У залі було присутньо 140 послів різних держав. Уявіть цей рівень відповідальності! Перед тобою сидить фактично весь світ у дипломатичних обличчях. І коли вони аплодували нашому камерному оркестру, ми розуміли: це аплодисменти всій Україні, нашій Донеччині, кожному викладачу, який зараз у Кам’янці-Подільському продовжує вчити дітей під звуки сирен.
Готуємося до Дня Незалежності
— Що далі? Після таких масштабних гастролей важко повертатися до звичайних буднів?
— Навпаки, це дає крила. Ми повернулися в Кам’янець-Подільський заряджені. Тепер ми точно знаємо: наш голос чують, він потрібен. Ми продовжуємо працювати, готуємо нових зірок, чекаємо на ту саму пожежну машину для хлопців на фронті й віримо, що наступний великий ювілей коледжу ми відсвяткуємо вже вдома. А ще плануємо гастрольний тур на День незалежності України.
— Бажаємо вашому колективу нових світових сцен, натхнення студентам і, звісно, якнайшвидшого втілення мрії про великий концерт у рідному, вільному Бахмуті. Тримаємо культурний стрій разом!
Олександра МИРНА.
