Це – про наше коріння, про нашу силу, про внутрішнє світло, яке допомагає вистояти
Навіть коли навколо руйнуються будівлі, зникає звичне життя, а голоси рідних звучать через екрани, культура продовжує тримати громаду разом. Вона стає тим непомітним, але життєво важливим світлом, яке веде крізь темряву. Про те, як культура Бахмута трансформувалась із системи свят і концертів у справжній простір турботи, сили й людяності — в інтерв’ю з начальницею Управління культури Бахмутської міської ради Іриною Булгаковою.
До того, як усе перевернулося
-Ірино Володимирівно, до війни у Бахмуті активно працювала система закладів культури. Розкажіть, будь ласка, якою вона була у мирний час?
-До повномасштабного вторгнення культура Бахмута активно розвивалася, а мережа закладів працювала у повному обсязі. Управління культури координувало роботу кількох напрямів — це були і мистецькі школи, і клубні заклади, і бібліотечна система, і краєзнавчий музей. У місті працювали дві школи мистецтв, де діти мали можливість здобувати музичну, художню та хореографічну освіту. Діяли три клубні заклади, включно з філіями у старостинських округах, активно функціонували 12 бібліотечних філій, які були важливими центрами освіти та дозвілля. Значну просвітницьку роль відігравав наш краєзнавчий музей, який організовував виставки, екскурсії та освітні програми.
Ми постійно проводили фестивалі, конкурси, святкові програми, творчі звіти, майстер-класи, виставки. Багато наших колективів і вихованців брали участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах, де здобували призові місця. Управління також активно працювало над збереженням та популяризацією історико-культурної спадщини нашого краю, розвивало партнерства та започатковувало нові культурні ініціативи.
Уся система культури міста була орієнтована на розвиток громади, підтримку творчого потенціалу мешканців, національно-патріотичне виховання молоді та збереження культурної ідентичності Бахмута.
Як культура перетворилась на фронт людяності
-Як змінилися Ваші особисті пріоритети та завдання для команди з початком повномасштабного вторгнення?
-З перших годин вторгнення усе змінилося. Ми зрозуміли: найголовніше – це люди. Наші колеги з управління культури, працівники закладів буквально одразу стали волонтерами. На базі Бахмутського міського народного дому та Центру культури і дозвілля імені Євгена Мартинова ми разом з Бахмутською міською радою організували гуманітарні хаби. Там видавали продукти, безкоштовний хліб, плели маскувальні сітки для військових, допомагали тим, хто втрачав житло чи роботу. Ми підтримували одне одного, допомагали нашим бахмутянам вистояти і приймали переселенців з найближчих громад. Тоді культура стала не лише творчістю – вона перетворилась на справжню силу єднання, турботи та людяності.
Про страх, евакуацію і про тих, хто вистояв
-З якими найбільшими труднощами Ви зіткнулися?
-Найважчим було те, що ми опинилися в умовах повної невизначеності: постійні обстріли, загроза життю, евакуація людей та майна, розрив звичних зв’язків. Наші заклади культури зазнавали руйнувань, частину майна ми встигли евакуювати – сценічні костюми, техніку, музейні експонати, частину бібліотечного фонду. Але найболючіше було бачити, як працівники, талановиті педагоги, артисти, бібліотекарі змушені були покидати рідний дім.
Паралельно ми мусили перебудовувати свою роботу буквально на ходу: частина колективу почала працювати в гуманітарних хабах, допомагаючи містянам з продуктами, медикаментами, теплом і підтримкою. Інша частина шукала можливості зберегти культурне життя: переводили навчання у мистецьких школах в онлайн, організовували дистанційні майстер-класи, налагоджували співпрацю з іншими містами.
Було складно емоційно й фізично, але ми зберегли головне – людей, нашу громаду, її культуру та пам’ять.
Залишаємось єдиною родиною
-Завдяки чому зберігається діяльність під час війни?
-Діяльність зберігається завдяки людям. Завдяки підтримці Бахмутської міської військової адміністрації, яка з перших днів не залишила нас наодинці з проблемами. Завдяки нашим працівникам культури, які, попри розлуку з домом, попри біль втрат, щодня працюють для бахмутян у різних містах України. Завдяки волонтерам, донорам, партнерам, які простягнули руку допомоги й підтримують нас у найскладніші часи. Завдяки вірі в те, що культура – це не стіни, це серця людей, їх пам’ять, історія, мова, творчість.
Я бачу багато прикладів, коли в інших громадах, на жаль, адміністрації не приділяють уваги культурній сфері, і заклади просто зупиняють свою роботу. Але приклад Бахмутської адміністрації – це приклад справжнього розуміння важливості культури як основи ідентичності, як опори для людей у важкі часи. Саме ця підтримка дозволила нам зберегти не лише установи, а й дух нашої громади.
Завдяки командній роботі ми вистояли і продовжуємо триматися. Нас надихає те, що навіть зараз діти ходять до нашої школи мистецтв, беруть участь у конкурсах, творять. І завдяки великій любові до Бахмута, яку кожен із нас несе в собі, куди б нас не закинуло життя, ми залишаємося єдиною родиною.
Мистецтво Бахмута проросло по всій Україні
-Які ініціативи або проекти ви змогли реалізувати для підтримки людей?
-Попри всі труднощі, культура для нашої громади залишилася тим фундаментом, який підтримує людей у ці важкі часи. Ми не просто продовжили працювати – ми змінили формати, підлаштувались під нові обставини й стали поруч із нашими людьми там, де вони зараз вимушено перебувають. У Києві, Дніпрі, Харкові, Трускавці, Жовтих Водах, Рівному, Краматорську, Чернігові, Синельниковому, селищі Кути, селі Білики та багатьох інших містах ми організовуємо творчі заняття для дітей та дорослих: малювання, хореографія, акторська майстерність, арт-терапія, майстер-класи з народно-ужиткового мистецтва, тематичні зустрічі, читання українських книжок.
Працює наша Школа мистецтв, де наразі навчається 325 дітей, цьогоріч ми набрали ще 22 першокласників. Роботи наших учнів побачили у Лондоні на виставці «Kids and Art for Ukraine». У рамках цього ж проєкту ми отримали комп’ютери для розвитку дистанційного навчання.
Бібліотекарі продовжують популяризувати українську книгу, ведуть телеграм-канал, організовують читання, майстер-класи та розмовні клуби з української мови.
Ми співпрацюємо з обласними бібліотеками, музейними спільнотами, беремо участь у міжнародних та всеукраїнських конкурсах, маємо понад 2400 проведених заходів за рік.
Краєзнавчий музей активно працює над оцифруванням фондів та створенням віртуальної Книги пам’яті загиблих захисників Бахмутської громади.
Завдяки благодійній підтримці оновлюємо матеріально-технічну базу закладів. Так у 2024 році вдалось залучити майже 700 тисяч гривень донорських коштів.
Надихає те, що навіть перебуваючи в евакуації, наша команда зберігає активність. Ми не замкнулися у собі – за цей час Управлінням культури було підписано 13 дієвих меморандумів про культурну співпрацю. Це дозволяє нашим людям знаходити себе, відкривати нові можливості для творчості, взаємодіяти з громадами, які нас прийняли. Завдяки підтримці наших надійних партнерів – ми продовжуємо свою справу навіть у цих складних умовах.
Особливою гордістю стали масштабні культурні проєкти, які вдалося реалізувати: «Скорботний шлях Бахмута» у Софії Київській, Києво-Печерській Лаврі, художньому музеї Галагана в Чернігові; фестиваль-естафета «Писанка перемоги», що об’єднав учнів Донеччини, Луганщини та Київщини; проєкт «Незламна культура Бахмута» в Національному музеї народної архітектури та побуту України.
Продовжуємо також організовувати безкоштовні відвідування театрів, музеїв, зоопарків, цирку, історичних пам’яток Києва. За 2024 рік понад 1300 бахмутян вже скористались такою можливістю.
Найголовніше – ми зберегли наші творчі колективи, людей, які люблять свою справу. Навіть розкидані Україною, ми залишаємося однією командою, яка несе Бахмут у серцях. Саме культура сьогодні допомагає нашим людям триматися й не втрачати віри.
Кожен проєкт – як молитва за майбутнє
-Як Ви бачите роль культури під час війни та після Перемоги?
-Культура – це не лише концерти чи виставки. Для мене культура – це, насамперед, психічне та емоційне здоров’я людей. Це те, що дає сили витримати, вистояти, жити далі навіть під час війни. Завдяки культурі люди мають можливість відволіктися, зберегти віру, відновити внутрішню рівновагу.
Культура – це також наше майбутнє. Адже якщо не буде музеїв, бібліотек, шкіл мистецтв – хто тоді розповість нашим дітям історію нашого краю? Хто збереже пам’ять про тих, хто захищав Україну, про наших предків, про наші традиції? Наприклад, наш краєзнавчий музей зберігає унікальні експонати, які розповідають про багатовікову історію Бахмута. Без таких інституцій губиться зв’язок поколінь.
Після Перемоги культура відіграватиме ключову роль у відновленні не лише інфраструктури, а й людських душ. Вона допоможе людям повернути відчуття дому, зцілити рани, відчути гордість за свою країну і свій народ.
Про втрати, силу команди й віру у світло
-Пані Ірино, що стало для вас особисто найважчим і, навпаки, надихаючим у цей період?
-Найважчим для мене особисто було, напевно, саме усвідомлення втрати. Ми всі втратили не просто будівлі – ми втратили дім, своє місто, свої заклади культури, в які вкладали душу роками. І саме це прийняття: що ми маємо виїхати в невідомість, залишити все рідне – це, мабуть, було найболючішим. А далі – величезна внутрішня робота: відновити моральний стан команди, згуртувати людей, організувати роботу вже в нових умовах, де все зовсім по-іншому.
Але разом з тим, були речі, які надихали. Насамперед – це підтримка влади. Ми завжди відчували, що не залишились самі, що керівництво міста, військова адміністрація були поруч на кожному етапі – і в евакуації, і в організації роботи на нових місцях. Надихали і дружні стосунки з нашими партнерами – людьми, які простягнули руку допомоги вже після евакуації, допомогли адаптуватися, підтримали наші культурні ініціативи, дали можливість знову працювати для людей, для нашої громади.
-Який меседж або пораду ви хотіли б передати колегам та мешканцям міста зараз?
-Я б хотіла сказати кожному: навіть у найтемніші часи не втрачайте віри. Культура – це не лише про свята, концерти чи виставки. Це – про наше коріння, про нашу силу, про внутрішнє світло, яке допомагає вистояти. Ми втратили багато – домівки, улюблені заклади, звичне життя. Але ми зберегли найголовніше – себе, нашу пам’ять, нашу громаду, нашу людяність.
Я розумію, що завжди легше критикувати, ніж діяти. Особливо тоді, коли ніхто не має чітких відповідей, що робити у дні вторгнення та війни. Ми всі вчилися діяти в нових умовах, приймати непрості рішення, шукати шляхи там, де ще вчора їх не існувало. Ми діяли так, як підказувала нам совість, серце й обставини. І я вірю: час покаже, що все це мало сенс.
Я дякую всім колегам, які не опустили руки, які навіть в евакуації знаходять сили творити, підтримувати людей, дарувати їм частинку дому. І дякую кожному мешканцю нашого Бахмута – ми всі є однією великою родиною, і разом ми зможемо пройти цей важкий шлях. Головне – триматися разом і пам’ятати: ми – Бахмут, ми незламні.
