Народився Олександр Баранов у Дружківці, але вже у 1999 році родина переїхала до Бахмута, де він спочатку закінчив школу № 11, у 2005 році – технікум залізничного транспорту за фахом «Обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем та мереж» і здобув спеціальність техніка-електроніка, потім вчився у Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна за спеціальністю «Історія». Працював викладачем історії в школі міста Покровська, де прищеплював своїм учням любов до знань та правди.
«Олександр дуже любив історію, особливо цікавився історією України. Самостійно вивчив три мови – іспанську, англійську та латину, – згадує мама Наталя Миколаївна. – Він був фанатом читання, побратими розповідали нам, що запам’ятали Сашка завжди з книжкою в руках. Професійно займався плаванням та бігом».
У листопаді 2014 року Олександр добровільно пішов захищати Україну. Воював поблизу Маріуполя, Широкиного, Бахмута, Лисичанська, Дебальцевого, Попасної. Був поранений на Світлодарській дузі, після одужання повернувся до лав ЗСУ.
На початку повномасштабного вторгнення у складі ТРО захищав Харків, а з квітня 2022 року служив на посаді кулеметника 1-ї роти спецпризначення батальйону спецпризначення «Донбас» НГУ. Захищав Сєвєродонецьк, Рубіжне, Попасну.
Загинув Олександр Баранов біля села Синецьке Луганської області.
Нагороджений медалями «Учасник АТО» та батальйону «Донбас» «За відвагу», нагрудним знаком «За зразкову службу» Міноборони України, нагрудним знаком «За відвагу в службі» МВС України, орденом «За мужність» III ступеня, орденом «За мужність» II ступеня (посмертно).
У нього залишилися батьки, що евакуювалися з Бахмута до столиці, тому похований Олександр на Берковецькому кладовищі Києва.
Єлизавета Гончарова
