Народився у селі Українка Запорізької області. Рано залишився сиротою, працював
майстром на металургійному заводі у Запоріжжі. Разом з другом вирішив піти захищати
Батьківщину – добровольцем пішов до армії на початку російської збройної агресії у 2014
році. Спочатку служив у прикордонних військах, потім у 54-й окремій механізованій
бригаді імені гетьмана Івана Мазепи, яка дислокувалася у Бахмуті.
Там познайомився з дружиною Іриною, у 2016 році в них народилася донька Аліна. А
в 2021 – друга донька Анастасія. Родина мешкала в Бахмуті в районі міськгазу.
Повномасштабну агресію Андрій зустрів у складі 53-ї окремої механізованої бригади
імені князя Володимира Мономаха – на Волноваському напрямку. Там у перші дні великої
війни він отримав контузію та травму, лікувався та проходив реабілітацію у Дніпрі та на
Львівщині. Родина виїхала з Бахмута, а Андрій продовжив службу. На жаль, у серпні 2022
року він загинув під Вугледаром – у селі Павлівка. Похований він Ювілейному кладовищі
у Дніпрі.
– Я попросила у військкоматі, щоб дозволили поховати Андрія ближче до того місця,
де ми живемо, – розповідає дружина Ірина. – Поки у нас немає власного житла, але ми
плануємо залишатися у Дніпрі, щоб ми з дівчатами могли приходити на його могилу. Вже
поставили пам’ятник. Це для нас дуже важливо. У Андрія більше нікого не було, ми один
для одного були єдиною родиною.
Андрій Дяченко нагороджений медалями «Учасник АТО» та «За участь в АТО».
Єлизавета Гончарова
