Народився Марат Бірман у Бердичеві. Під час строкової служби був кінологом, у цивільному житті працював у різних сферах.
1 лютого 2015 року він добровільно пішов воювати з загарбниками у складі 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, а з 2018 році – у 54-й окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи, яка дислокувалася в Бахмуті. Але з бахмутянкою Тетяною, яка незабаром стала дружиною, познайомився в Інтернеті.
«Ще у 2014 році на базі навчального закладу, де я працюю, перебували добровольці батальйону «Донбас». У мене залишилося багато знайомих бійців, з якими я продовжувала спілкування в соціальних мережах. Під одним з постів друзів ми і зустрілися: я щось прокоментувала, він відгукнувся», – згадує дружина Тетяна.
За рік до великої війни вони одружилися, родина жила в Бахмуті на вулиці Виноградній. Повномасштабне вторгнення він зустрів на передовій на Донеччини. Родину вмовив виїхати з Бахмута у квітні 2022 року.
Загинув Марат Бірман на Куп’янському напрямку біля села Іванівка. Він повертався з позицій, куди відвозив продукти та обладнання, коли в автівку влучили окупанти. Марат Бірман нагороджений Почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, медаллю «За відвагу», медаллю «За участь в боях «Світлодарська дуга»», ювілейною медаллю «30 років Збройним силам України», має почесні відзнаки «Хрест 54 ОМБР», «15 років сумлінної служби» та відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції».
Поховали воїна у Києві, де живе його мама. Окрім неї та дружини, у нього залишилася рідна сестра.
Єлизавета Гончарова
