За фахом Костянтин Лиховид – вчитель історії, чоловік мав педагогічну освіту, був відомим в Луганську гравцем у КВК. У 2014 році, відколи його рідне місто окупували росіяни, пішов до 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
Розлучився з дружиною – вона не бачила себе в Україні, а Костянтин прагнув воювати за
свободу своєї Батьківщини.
В Бахмуті, де дислокувалася бригада, товариш познайомив його з пані Оленою, яка мала активну патріотичну позицію. Вони закохалися і шість років прожили разом у Бахмуті – влітку 2024 року планували весілля. Але через повномасштабне вторгнення Костянтин мав знову йти на фронт.
«На другий день повномасштабного вторгнення він повернувся до бригади, звідки демобілізувався у 2021 році. Загинув під Мар’їнкою, через тиждень тіло перевезли до Дніпра, – згадує пані Олена найважчі моменти. – Я з донькою на той момент вже виїхала з Бахмута до Ужгорода, бо Костя казав, що йому так спокійніше – коли ми в безпеці».
Поховали чоловіка в Києві, на Байковому кладовищі – родичі, які живуть в Києві, наполягли на кремації та похованні саме там. На жаль, Олена, яка зараз живе в Одесі, після поховання так і не була на могилі коханого.
Олена забрала з Бахмута найдорожче – прапор та медалі Костянтина. Каже, думала, він вдягне на Парад перемоги, а вийшло – на поховання. Костянтин був нагороджений пам’ятними відзнаками та медалями – «За участь в антитерористичній операції», «Захисник рідної землі», «Учасник АТО», «За військову службу Україні», «За зразкову службу», «За особливу службу».
Єлизавета Гончарова
