Олександр Павленко народився у Бахмуті, навчався у школі № 11, закінчив технікум залізничного транспорту та Українську Інженерно-педагогічну Академію. Потім отримав другу вищу освіту в Одеській національній Академії зв’язку. Працював інженером лінійних споруд І категорії у ПАТ «Укртелеком», потім електромонтером оперативно-виїзної бригади АТ «ДТЕК Донецькі електромережі».
Із травня 2020 року в лавах ЗСУ. Воював у 53-й бригаді, захищав кордони Донецької області на різних напрямках. Під Зайцевим отримав важкі мінно-вибухові травми.
Два тижні лікарі боролися за життя Олександра, який весь цей час перебував у медикаментозній комі. Спочатку він був терміново переведений у лікарню імені Мечникова у Дніпрі, потім у спеціалізоване відділення нейрохірургії до Винниці. На жаль, героя не врятували…
– «Я хочу, щоб ти жила вільною» – із цими словами я зі страхом та гордістю дізналась від тата, що він вступає до лав ЗСУ. Так мій тато став для мене справжнім героєм, – розповідає донька воїна Ганна. – Він любив рок, смішно жартував, збирав великі компанії друзів, був дуже розумною людиною, для якої надзвичайно важливою в житті була справедливість та свобода. Серед безлічі професій свідомо обираючи шлях воїна, з фразою «Мені стіни тиснуть. Я свободу люблю» та поширюючи молитву українського націоналіста серед найближчих, він зустрів повномасштабне вторгнення. Пишаюся, назавжди…
Похований Олександр Павленко на Алеї Слави Краснопільського кладовища у Дніпрі.
Єлизавета Гончарова
