Віктор Орлов народився в селі Яковлівці Бахмутського району, закінчив училище в
Бахмуті, працював здебільшого будівельником, робив ремонти у квартирах містян,
магазинах, кав’ярнях, школах.
Мобілізований Віктор Орлов з Івано-Франківська, куди родина виїхала на початку
повномасштабного вторгнення. Попри те, що він не проходив строкової служби, свідомо
став до лав ЗСУ, бо хотів захистити родину та помститися за страждання старшої доньки,
яка з дитиною пережила жахіття окупації в Гостомелі.
Потрапив до 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського,
пройшов навчання у Великобританії, був заступником командира бойової машини,
навідником-оператором. Воював на Запорізькому напрямку, захищав Соледар і Бахмут.
«Віктор – найкращий батько та чоловік, урівноважений, спокійний. Завжди опікав
своє «жіноче царство» – трьох доньок та мене, – згадує дружина Світлана. – Хотів, щоб
дівчата вчилися, робив усе для них».
Загинув у селі Піщаному Харківської області при виконанні бойового завдання:
рятуючи побратимів з оточення, наїхав на протитанкову міну. Похований у Гостомелі, де
зараз проживає родина.
Залишилися дружина, діти та онук.
Єлизавета Гончарова.
