Народився Максим Гончарук у Бахмуті, закінчив школу № 24, потім – місцевий
професійний ліцей, де здобув освіту газозварника. У Бахмуті працював на заводі
кольорових металів стропальником. Потім переїхав до Харкова, де працював продавцем-
консультантом у магазинах побутової техніки та спеціалістом у банку. Також Максим
спробував налагодити власний бізнес з установлення інтернету в районі, але почалася
війна, яка завадила реалізації його планів.
У 2018 році чоловік пішов за контрактом у ЗСУ в 54-у окрему механізовану бригаду
імені гетьмана Івана Мазепи, служив зв’язківцем. Йому залишалося півроку до закінчення
строку, коли почалася повномасштабна війна. Воював Максим Гончарук на Донеччині,
опанував роботу з «Джавелінами», дронами, сучасними гранатометами.
У травні 2023 року Максим одружився. У нього було багато планів: виховувати
малого Івана, якого він полюбив, як рідного, будувати міцну родину, наповнену любов’ю
й турботою. «Якось я запитав у сина – чим закінчиться ця війна? І він однозначно сказав –
ми маємо перемогти, щоб не воювали наші діти. Ми маємо покласти цьому кінець, –
згадує батько Максима, Анатолій. – Війна не зробила сина жорстоким, він став справжнім
чоловіком – мудрим, сміливим і вольовим».
Загинув Максим Гончарук у селі Верхньокам’янському Бахмутського району під час
виконання бойового завдання. «Моє життя, душа моя, щастя моє – так називала я свого
синочка. Цю втрату неможливо пережити, – каже мама Максима, Інна Гончарук. – Але я
маю жити далі, щоб нести пам’ять про мого сина, який загинув Героєм. Дякую всім, хто
підтримує нас в таку важку годину. Зокрема вдячна другу мого сина – Артему Давидову,
який увесь час підтримував його у війську й тепер допомагає мені».
Поховали Максима Гончарука в Харкові на Алеї Слави.
Єлизавета Гончарова.
