05.05.2023

2945

Війна Медицина

Із палаючого Бахмута – на БТРі. Остання бахмутська лікарка Олена Молчанова евакуювалася до Києва

Коли я почула бадьорий голос Олени Молчанової, дуже зраділа. Жива…
-Я вже у Костянтинівці, все гаразд, – сповістила медична геройка. -Не поранена, незламна, хочу працювати…
Тоді ми домовилися, що як тільки лікарка добереться до Києва, ми з нею поговоримо від душі. Вже на наступний ранок Олена була готова до спілкування.

Почався штурм вулиці Чайковського…

-Що саме вас все ж таки вимусило евакуюватися?
-Обставини. Почався дуже потужній штурм вулиці Чайковського, де ми ховалися у бомбосховищі. Сиділи у 26-му домі. Разом зі мною було 20 цивільних людей и дуже багато поранених військових. Останніми днями бахмутяни практично не приходили і не зверталися за допомогою. Всі сиділи у підвалах 24/7. Я теж не показувала голову на вулицю, бо ризикувати не могла. Вийдеш на повітря, втратиш голову.
Коли до нас у сховище прийшли військові, то стало надійно, під захистом. Я допомагала рятувати поранених. Прокидалася вночі, рано вранці вже робила перев’язки, обробляла рани, лікувала пневмонії, тощо. Раніше дуже боялася крові, а тепер готова на будь-яку операцію. Бувало, коли військовий лікар виїжджав на позиції, самостійно рятувала поранених. Все було, згадувати страшно.
Мені тяжко було просто сидіти у підвалі день та ніч. Думки приходили різні, спогади… Тому, коли я була потрібна та допомагала пораненим військовим та цивільним, дуже раділа, що маю таку честь рятувати життя людей.

Пити та їсти не хотілося

-У вас було що їсти?
-Гуманітарну допомогу нам привозили добру. Пили і їли… Але не дуже хотілося, чесно кажучи. Всього розповідати не буду, бо боляче. Був у сховищі генератор, у військових – інтернет. Головного не вистачало – тиші…

Бігли під кулями до Ювілейної

-Коли ви залишили місто?
-Це було 2 травня. Ми пережили страшний обстріл. Будинок розстрілювали з танку. Загорілося приміщення амбулаторії, бібліотеки. Пожар був такий сильний, що перекинувся на будинок ОСББ, де зберігалися будівельні матеріали. Дим повалив до нас у сховище…
На той час моєї квартири вже не було: пряме влучання у дах будинку. Ховатися ніде …
Я підійшла до командира військових, розповіла, що хочу евакуюватися.
Чесно кажучи, він дуже зрадів. Сказав, що у мене на збори 5 хвилин. Я сповістила тих людей, що ховалися зі мною. Запропонувала їм йти зі мною. Але тільки одна бахмутянка дала згоду. 12 чоловік: 2 жінки та 10 чоловіків залишилися.
-Як вас евакуювали?
-Нам сказали бігти дуже швидко на вулицю Ювілейну до ринку. Дали нам у супровід 4 військових, лікар дуже переймався, щоб ми не потрапили у поле зору до снайперів, то видав мені засоби, які зупиняють кров, та благословіння. І ми побігли… Так швидко я ще не бігала! Дякувати Господу, нас не поранили.
На місці я дуже просила головного, щоб нас відправили першими та скоріше. Так і сталося. Приїхав БТР, нас погрузили і довезли до Часового Яру. Як ми їхали, яким шляхом, нічого не знаю, як у кіно. Військова “швидка” довезла нас до Костянтинівки. На той час вже розпочалася комендантська година. Я відразу зателефонувала донці і знайомим. Мої друзі назвали адресу у Костянтинівці, де нам можно було відпочити. Але ж було вже пізно. Як дістатися за адресою? І я зателефонувала бахмутським рятівникам. Вони і врятували!
Вже з Костянтинівки я дісталася Києва у четвертій ранку.

Дивує світ у вікнах

-Олено, що вас здивувало?
-Ще у Костянтинівці я дивилася на небо, на зірки. Розумієте, так? У Бахмуті я того робити не могла.
Дивує мене світло у вікнах українців, працюючи магазини, різновид овочів.
Перш за все я з’їла шаурму та випила мінеральної води. Дуже хотілося. Придбала овочей багато, скучила за ними.
-Які плани на майбутнє?
-Буду працювати у Києві, в амбулаторії 11. Тепер переселенці мене чекають. Я дуже вірю, що Перемога вже скоро. Дуже вдячна всім, хто був зі мною на зв’язку, хто підтримував і чекав.
-Ви наша геройка, пані лікарка!
Тетяна Постоєва.