Як в умовах війни хобі перетворилося у власну справу
Сім’я Юрія та Олени Махник досить відома бахмутянам. Вдома подружжя мало власну справу: Олена працювала директоркою магазину з продажу комп’ютерної техніки, її чоловік вів туристичний бізнес. Тож всі пригоди та відпочинок за кордоном мешканці Бахмута довіряли Юрію Степановичу. Він спочатку сам мандрував у тур, який збирався рекламувати, та тільки після поїздки рекомендував країну з її красотами, можливостями та якістю обслуговування землякам.
Як склалася доля бахмутських підприємців після евакуації, я дізналася від голови родини. Юрій Степанович дуже зрадів моєму дзвінку. До речі, його номер телефону я дивом пригадала уночі…
– Як добре нам жилося, ми зрозуміли лише зараз, коли втратили все, що мали, – почав розмову Юрій Степанович. – Я об’їздив багато країн земної кулі… На 2022 рік мав великі плани з туристичного бізнесу, хотів розширювати можливості відпочинку, бо люди мені довіряли. Але війна все зіпсувала…
Туристичний бізнес заглух. Літаки не літають. Попиту на відпочинок немає… Всі наші туристи залишилися без житла, грошів та роботи. У 2023 році я виконав лише 13 заяв на відпочинок за кордоном. З родиною був в евакуаційному турі у Болгарії. Два тижні від початку війни ми провели на курорті.
Не вірили, що почалася війна
– А від кого ви дізналися, що почалася війна?
– 24 лютого 2022 року ми з дружиною працювали у нашому магазині. Подзвонила донька з Києва, розповіла, що російські загарбники розпочали війну. Ми не повірили її словам. Я сказав, що то дурниці, чутки, їм не треба довіряти. Але коли прочитали новини, зніяковіли…Прийшла війна та велика біда.
– Коли Ви евакуювалися?
– У березні 2022 року виїхала моя дружина. До війни у нас додалися ще й проблеми з рідними. Я залишився та протягом двох місяців надавав бахмутянам послуги з евакуації. Багатьох вивіз до Дніпра та Києва.
– Товари з магазину встигли врятувати?
– Так. Основну частину евакуювали. Офіс з туристичного бізнесу залишився недоторканим. Як пішли з роботи його працівники, так все й застигло…
Переїхали до села
– Яке місто Вас прихистило?
– Ми переселилися до села Дніпропетровської області. Також допомагаємо хворим рідним у Дніпрі. Я родом зі Званівки, тому жити у селі мені за щастя. Коли ми приїхали, відразу посадили город. Уявляєте, кинули у землю картоплю у червні 2022 року. Ще й вродила!
– Чим займаєтесь?
– Мене запросив на роботу фермер. Я став пасічником. Річ у тім, що ще з 90-х років я маю хобі – бджолярство. У Званівці у мене було 5-10 вуликів. Максимально – 25. На жаль, врятувати бджіл та мед не вдалося. Все залишилося у минулому.
Пам’ятаю, як приїхав до села, почався обстріл. Поранило мого племінника. Тому працювати на пасіці мені було ні з ким.
Почав писати гранти
– На сьогодні Ви не маєте власної справи?
– Маю. Щоб відкрити власну справу, я почав писати гранти. Спочатку мені відмовляли. А потім надали грантову допомогу. Я придбав 70 вуликів та бджіл. Пасіка знаходиться за 5 кілометрів від орендованого дому. Дивлюся за фермерськими бджолами, у нього 60 вуликів, та за особистими.
А ще я безплатно навчаюся в магістратурі Харківського вищого навчального закладу за спеціальністю «Харчові технології». Завдяки Бахмутському міському Центру зайнятості я отримав можливість змінити свою кваліфікацію. Існують спеціальні програми та пропозиції, то я не упустив свій шанс. Якщо комусь буде потрібна моя консультація з цього приводу чи з питання написання грантів, я готовий поділитися досвідом.
– Кому Ви продаєте мед?
– Знайомим бахмутянам, колишнім колегам та друзям. Кожна родина для гарного здоров’я за один місяць повинна з’їсти 3 літри меду. У мене він смачний та запашний.
Анекдот з життя
– Мені здається, що у кожного пасічника є свої секрети. А у Вас?
– Секретами бджолярі діляться у соціальних мережах. А я краще розповім вам анекдот з життя.
Пам’ятаєте, у нашому місті заборонили продавати спиртні напої та пиво? У той час я активно їздив до Дніпра. Там напоїв було багато. Мене попросили привезти у Бахмут пляшку свіженького пива. Я придбав замовлення, заховав у машині. На блокпосту мене зупинили військові та попередили про заборону. А я їм сказав, що професійно займаюся бджолярством. Якщо бджолам підлити у сироп пива, то вони почнуть красти мед з чужих пасік…
Хлопці-військові оцінили мій гумор та пропустили додому. Нехай мене простять! До речі, медовуху я не робив й досі.
Юрій Махник оптимістично дивиться вперед
– Юрію Степановичу, що для Вас було найстрашнішим за ці два роки війни?
– З Бахмуту ми евакуювалися, на мій погляд, своєчасно. По підвалах не ховалися. Найстрашнішим було побачити зруйнованим рідний дім. Словами описати неможливо…
Попри все, я оптимістично дивлюся вперед. У планах розширити пасіку та автоматизувати певні процеси. Хочеться повернутися додому, побудувати підприємство з перероблення меду. Наш Бахмут розквітне, знов буде зеленим та людним. Для кожного знайдеться робота по душі. Я вірю!
Бесіду вела Олександра МИРНА.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Юра,доброго здоров’я. З подякою згадуемо нашу першу подорож до Египту потим до Туреччини,якi ти допомагав нам провести. Дякуемо тобi. Дiйсно, тiльки зараз ми розумiемо, як ми добре жили.Ще раз дякуемо. Сiм’ я Величко B.I Як будешь качати мед,дай знати. Обов,язково придбаемо,тим бiльше,до вiн вiд земляка- бахмутчанина.