Війна – це не лише бої та руйнування
Раніше мені здавалося, що наш Бахмут такий маленький, що всі знають один одного. Але, коли майже всім бахмутянам прийшлося залишити рідні домівки та шукати прихисток в інших містах та селах України, я зрозуміла, як нас багато. Як часто мені трапляється зустрічати земляків на чужих вулицях.
Нещодавно біля аптеки я побачила жіночку, з якою віталася у рідному Бахмуті. Я просто знала, що вона бахмутянка і все. Жила поруч з моїм будинком. Кожного ранку вона поспішала на роботу, а я йшла до редакції газети «Вперед». Ми обов’язково посміхалися та кивали одна одній.
Можете уявити мій стан, коли я зустріла знайоме обличчя в далечі від Бахмута. Моя знайома теж зраділа, що побачила мене. Обійнялися, розплакалися, поговорили…
Місце нашої зустрічі
2022 рік змінив все…
Марина, проста жінка з Бахмута, ніколи не уявляла, що їй доведеться тікати з рідного дому, рятуючись від жахливої війни. Вона завжди гадала, що її життя буде спокійним, поруч із рідними, друзями та сповненим спогадів про щасливе дитинство.
Але лютий 2022 ріку змінив все. Війна жорстоко увірвалася в життя Марини, змусила її кинути все, що їй було дорого, і шукати притулку в іншому місці.
У січні 2023 року Марина разом зі своїм 83-річним татусем, єдиним, хто у неї залишився, переїхала до Вишневого, невеликого містечка на Київщині. Марина знайшла роботу в супермаркеті, де познайомилася з Катериною, переселенкою з Херсона. Вони ділилися своїми історіями, спогадами про мирне життя, яке вмить стало таким далеким.
Марина часто згадувала про рідний Бахмут. Її серце стискалося від болю, коли вона думала про все, що там залишилося, та про щасливі дні з чоловіком, який трагічно загинув у ДТП.
Найбільшою турботою Марини був її тато. Він дуже постарів після переїзду, став слабким та безпорадним. Марина з усіх сил намагається дарувати йому свою любов й увагу.
Чому так складно орендувати житло?
Землячка розповіла, як шукала квартиру. По-перше, ніхто не хотів старого діда, по-друге, котика, евакуйованого з Бахмута. До того ж всі вимагали перший внесок за житло, заставу у розміру першого внеску, а також 50 відсотків рієлторських… Марина була у відчаї…
Добре, що нова знайома переселенка-колежанка допомогла. Запропонувала жити разом з її родиною у великому орендованому будинку та ділити всі труднощі навпіл. Така пропозиція стала для бахмутянки порятунком.
Попри всі труднощі, Марина не втрачає надії. Вона вірить, що війна колись закінчиться і вона зможе повернутися до рідного Бахмута.
Надія не гасне навіть у найскладніші часи
Історія Марини – це історія про стійкість людського духу, про силу любові та про надію, яка не гасне навіть у найскладніші часи. Її життя – це лише один з багатьох прикладів того, як війна змінює долі людей, змушуючи їх покидати свої домівки та шукати нової долі в інших місцях. Це нагадування про те, що війна – не лише про бої та руйнування. Це про людські трагедії, про втрати та про те, як адаптуватися до нових обставин.
Олександра МИРНА.
