З нагоди Дня молоді управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації проводить обласний конкурс «Молода людина року».
У номінації “Рятівник року” від Бахмутської громади бере участь Михайло Тимчак.
– Рятувати життя – це не просто робота, а покликання. І я радий, що можу реалізувати себе в цій професії, – розповів про себе Михайло.
– Мене звуть Михайло Тимчак. Я родом із села Верхньокам’янського, що в Бахмутському районі Донецької області. Бажання допомагати людям й наслідувати приклад батька спонукали мене обрати професію рятувальника.
У 2019 році я став студентом Вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності у Вінниці. Під час навчання я мав змогу перевірити свої знання та навички на практиці, взявши участь у змаганнях “Кращий пожежний рятувальник року”, де посів друге місце. Внаслідок війни я втратив деякі документи, серед яких були й грамоти.
Відразу після завершення навчання у 2021 році я розпочав виконання обов’язків командира відділення у 47-й державній пожежно-рятувальній частині 8-го державного пожежно-рятувального загону в Бахмуті.
Саме на роботі я відчув справжнє задоволення від того, що можу допомагати людям. Важко передати словами ті емоції, які виникають, коли ти бачиш вдячні очі людей, яких ти врятував. Кожен день на службі – це нові виклики та можливості допомогти людям. І хоча кількість врятованих життів важко підрахувати, кожне з них – це неоціненний досвід.
Початок війни лише зміцнив мою віру в правильність обраного шляху. Пам’ятаючи слова батька, я продовжував виконувати свій обов’язок, рятуючи людей під час запеклих боїв. Попри загострення бойових дій та постійну небезпеку, я залишався відданим своїй справі. Моє життєве кредо “Запобігти. Врятувати. Допомогти” стало ще актуальнішим.
Наші будні перетворилися на безперервну боротьбу з вогнем. Щоденно ми ліквідовували пожежі в десятках помешкань, які часто ставали жертвами обстрілів. Залишені речі свідчили про раптовість евакуації та біль втрат.
Кожен виїзд на пожежу був для нас нагадуванням про наслідки війни. Ми бачили покинуті домівки, де життя раптово обірвалося. Але водночас ми відчували відповідальність за збереження того, що залишилося.
Зі зростанням обстрілів гасити пожежі ставало все складніше, але ми не здавалися. Неможливо забути охоплених вогнем Бахмутського фахового коледжу транспортної інфраструктури, МЦКтаД імені Євгена Мартинова та Центрального ринку. Ці спогади, як кіноплівка, прокручуються в голові знову й знову. Я ніколи не забуду ті жахливі картини та запах. Вони назавжди залишаться в моїй пам’яті, як кадри з фільму жахів.
З кожним днем ми наближалися до межі, але наш бойовий дух не слабшав. Однак, коли небезпека стала загрожувати життю, ми з колегами були змушені залишити Бахмут. Тепер, коли збираємося разом, згадуємо всі ті випробування, які випали на нашу долю.
Згодом наш підрозділ передислокували до Миколаївки Донецької області, де ми виконували завдання у Сіверську та прилеглих селах, зовсім недалеко від мого рідного дому.
У 2024 році я перевівся до пожежно-рятувального підрозділу в Селидове. Саме там я усвідомив всю масштабність війни. Проте, завдяки набутим знанням та досвідом, я чітко розумів, які дії необхідно вживати в такій ситуації.
Після тимчасового перебування в Селидове, мене направили до Лиману для посилення місцевого підрозділу. Моїм завданням стала боротьба з лісовими пожежами в місті, яке було звільнено від окупантів.
Там, у Лимані, я на власні очі побачив жахливі наслідки “руського міра”. Місто було спустошене, а люди страждали від нестачі всього необхідного. Проте, вони завжди зустрічали нас з вдячністю. Наш обов’язок полягав не лише в гасінні пожеж, а й у наданні гуманітарної допомоги та забезпеченні людей водою.
Рятівники – віддають свої сили та життя, щоб захистити інших. З гордістю ношу нагороду “За відвагу в надзвичайній ситуації”, отриману за виконання службового обов’язку.
Підтримаємо земляка! Разом до перемоги!
Фото та інформація Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради
