Чи сумуєте ви за працівниками бахмутської сфери обслуговування?
Дивлячись на свій манікюр та зачіску, замислилася… Тільки тепер зрозуміла, що найкращі майстри жіночої краси працювали тільки у Бахмуті.
Правду кажуть, що все пізнається у порівнянні. Я робила манікюр та педикюр у майстрині Катерини, у салоні, що в центрі міста. Так звикла до неї та прайсу закладу, що коли у 2023 році евакуювалася до Києва, довго не могла отямитися від столичних цін. Хіба я дозволю собі зробити покриття гель-лаком за 750 гривень? А вдома за такі гроші я могла зробити нігітки з прикрасами, візерунками чи малюнками на руках та ногах…
Перед жіночим святом вирішила таки зробити собі подарунок. Хоч один раз на рік! Віддалася долі, записалася на манікюр. Чи я така нещаслива, чи майстриня не мала досвіду… Робота киянки мені зовсім не сподобалася.
Погорювала я, а потім придумала: добре було б, якби наші дівчата землячки- підприємниці, представниці б’юті-бізнесу, робітниці салонів краси, перукарень тощо розмістили у нашій газеті «Вперед» свої адреси та номери телефонів після евакуації. Бахмутянки, що мешкають поруч, могли б користуватися їх послугами. Чи вдалося нашим дівчатам релактувати підприємницьку діяльність на чужину?
Гадаю, що така інформація буде цінною та цікавою для бахмутських красунь.
А ще хочу дізнатися, чи сумують мої земляки за працівниками бахмутської сфери обслуговування?
Валентина Семенівна, пенсіонерка:
– Тимчасово мешкаю у Київській області. Дуже сумую за нашою Любою з перукарні «Карина». Саме там надавали послуги за спеціальними цінами та знижками для пенсіонерів. Яка вона чудова перукарка! Завжди знала, яку зробити мені зачіску, як укласти волосся… Головне, що відвідування перукаря було мені по кишені.
Жіноча стрижка у населеному пункті, де я зараз перебуваю, коштує понад 500 гривень. Я вже не кажу про фарбування… Чи зможе пенсіонер дозволити собі бути красивим? Чому для ВПО немає знижок на послуги?
Хотілося б знати, куди евакуювалася моя Любов?
Наталя, молода матуся:
– Знайти «свого» перукаря в умовах війни дуже складно. Вдома мене обслуговувала Олена Ольховська з салону краси «Стиль». Мені личить блонд. Яка вона молодець! Фарбувала, відновляла, піклувалася про стан мого волосся, робила для нього лікувальні маски. Завжди привітна, сучасна, креативна майстриня знала своїх клієнтів та їх запити.
Доля занесла мене до Полтави. Номери телефонів знайомих загубилися. Чесно кажучи, мала дитина, сімейні обставини та нестача коштів змусили мене забути про перукарні. Заплітаю коси…
Чи залишилася Олена у своїй справі? Хто знає, надайте інформацію.
Володимир Петрович, бахмутянин, колишній правоохоронець:
– Якби ви знали, дорогі земляки, як я скучив за налисниками Олени Петрівни Федоряки. Я майже кожного дня відвідував її «Їдальню». Вареники, борщ, пиріжки… Хіба можна забути ті смачні та недорогі блюда?
Коли я дізнався, що мій улюблений заклад зруйнований, плакав, мов дитина…
Катерина Василівна, 54 роки:
– Останній раз я лікувала зуби у бахмутській стоматологічній поліклініці. Молодий лікар Роман Прозуменщиков, здається, так його прізвище, чудово виконав свою роботу. То був 2020 рік.
Евакуювалася я до Трускавця. Як на зло, розболілися зуби. Коли я звернулася за допомогою до спеціаліста та почула прейскурант, розболілася ще й голова. Дешевше зуби видалити, чим рятувати…
Тепер я розумію, чому у нашому місті намагалися зробити голлівудську посмішку навіть іноземці.
Віталій, бодибілдер:
– Найкраща спортивна база була у нашому Бахмуті. Спортивний комплекс «Металург» я відвідував майже кожного дня. Це моя другий дім.
Коли евакуювався до Хмельниччини, розпочав тренування вдома. Хіба можна порівняти з тим, що ми мали? Цінити починаєш тоді, коли загубиш…
Олена, 40 років, мешканка району «Вогник»:
– Нашим рятівником завжди був ветеринар Михайло. Саме він вилікував песика Діка, кошенятка Масясю… Його чоловічі руки золоті. Скільком тваринкам він повернув життя!
На жаль, у місті, куди ми евакуювалися, працюють лише круті клініки для багатіїв. Ціни в них захмарні. Коли у старенького Діка захворіло вушко, нам відповіли, що обслуговують тільки породистих собак, а нам можуть надати лише консультацію. І тут ми пригадали бахмутянина Михайла, котрий навіть приїздив до нас додому, щоб оглянути песика…
Чули, що наш герой боронить Україну, бережи його, Боже!
Мирослава, 35 років:
– Найкрутіше взуття та жіночі шкіряні сумки я завжди купувала у магазині «Едельвейс». Завжди нові колекції, система знижок та асортимент товару вражали. Де вони зараз? Чи вдалося евакуювати товар із Бахмуту?
Переді мною улюблена сумка. З нею я виїхала з міста до Харкова. Треба купувати нову, але де ж знайти наш «Едельвейс»?
Олександра Іванівна, 55 років:
– Ми тимчасово мешкаємо у селі на Вінниччині. Дуже сумуємо за минулим життям. На жаль, вже неможна відвідати улюблену піцерію, що була розташована на вулиці Ювілейній, неможна придбати бахмутського запашного хліба… Найбільше нам хочеться знов скуштувати чудо-торти та пряники від майстрині Ганни, що мешкала у Часовому Ярі. Вона працювала у Бахмуті, мала кондитерське хобі. Моя родина була постійними її замовниками. Всі ювілеї ми пригощали гостей Ганними витворами кулінарного мистецтва.
У нашому селі можна придбати домашню сметанку, мед, молоко, сало, овочі та фрукти. Але найсмачнішими вони все одно були вдома…
Записала Олександра МИРНА.
