З Харкова дружина героя «Таліба» виїжджати не збирається
За долею Лейли Кулієвої я стежила у соціальних мережах. Ця завжди життєрадісна з почуттям гумору молода жіночка вселяла особисто в мене оптимізм та надію на краще майбутнє. Я довго збиралася відвідати її масажний кабінет у Бахмуті, але не довелося… Ми вимушено залишили свої домівки разом з планами. Війна не оминула нікого.
Коли я побачила, що професіоналка своєї справи Лейла відкрила власний кабінет тепер вже у Харкові, зраділа. Добре, що наші люди є повсюди.
Як Лейла потрапила з Азербайджану до України
Зателефонувала землячці, почула її голос, як то кажуть, наживо, а не зі сторінки в Інстаграм. Виявилося, що ця тендітна молода матуся двох дітей справжня геройка! Війна переслідує її з самого дитинства, але вона не здається.
З’ясувалося, що Лейла народилася в Азербайджані, у місті Тертер. Зовсім маленькою дівчинкою доля занесла її на Донеччину.
– У 1995 році мої батьки прийняли рішення вивезти нас, трьох дітей, з Азербайджану до України, – розповідає Лейла. – Часи були скрутні: безробіття, голод та невизначеність… На той час нас тепло зустріла Горлівка на Донеччині. Тут мешкала моя бабуся.
Саме у Горлівці я росла, ходила до дитячого садочку та школи, займалася музикою. Знала дві мови: азербайджанську та російську. У школі разом з однолітками вивчала українську, якою вільно володію на сьогодні. Вважаю, що мову країни, у якій я мешкаю, знати зобов’язана!
З Горлівки до Бахмута
У Горлівці я народила своїх синочка та донечку. Гадала, що будемо жити у мирі та злагоді. Але настав той страшнючий 2014 рік. Ми зібралися й переїхали до Бахмута.
– Як зустрів вас Бахмут?
– Я довго не могла отямитися й повірити в те, що на відстані 30 кілометрів від бойових дій триває тихе життя. Я розказувала бахмутянам, як сиділа з діточками під обстрілами у підвалі, як лячно чути «гради» та бачити прильоти… Деякий час втягувала голову у плечі, коли щось десь бахало чи салютувало. Мені здавалося, що поруч іде війна… Але всі спали й не хотіли відкривати очі, бо всі свято вірили, що Бахмут у Бога на долонях.
Пам’ятаю, коли ми вперше переступили поріг гуртожитку. Треба було десь переночувати. Нам видали матраци, на них ми й лягли. Переселенців було багато… Саме тоді я дала собі слово, що мої діти будуть спати на власних ліжках, я зроблю все можливе, щоб вони ні в чому не мали потреби. Мені вже не хотілося нікуди тікати.
– Чи знайшла ти собі роботу?
– З роботою було складно. Я мала незакінчену юридичну освіту. За спеціальністю мене ніхто не брав, боялися, що як тільки у Горлівці стане тихіше, ВПО повернуться додому.
Я не просила допомоги та грошей. Шукала роботу, щоб самостійно годувати свою родину. Працювала на пів ставки помічницею вихователя у дитячому садочку. Потім перевели мене на ставку. Опанувала професію продавця у військторгу.
– Була мрія стосовно обраної професії?
– За фахом я ще й молодша медсестра, то мені хотілося стати масажисткою. Але курси були такі коштовні, що можна було тільки мріяти. Одного разу я прочитала информацію про те, що гуманітарна організація надає гранти на навчання. Подала заявку, отримала гроші, вивчилась на курсах. То була моя маленька перемога.
Спочатку дуже боялася, була невпевнена, без досвіду. Потроху у мене стало виходити. Я зрозуміла, що моя робота мені по душі. Вірила в те, що роблю для людей важливе, допомагаю не тільки зняти фізичну напругу, а й дарую емоції, налаштовую морально. Завжди разом з клієнтами раділа результатам. Я орендувала у Бахмуті приміщення, працювала з натхненням. А ще, найголовніше, Бахмут подарував мені найщасливіші роки життя.
Бахмут – місто кохання всього життя
– Наше місто стало початком великого кохання?
– Так. Я була розлучена. А у Бахмуті зустріла кохання всього мого життя. З Антоном ми почали писати нову історію. До речі, він теж потім став масажистом.
– Чи відкриєш нам таємниці душі?
– Антон з позивним «Таліб» був командиром на війні з 2014 року. З 2019 ми почали жити разом. Він відразу став для дітей батьком, а для мене коханим чоловіком. Настільки вірив в мене, що змусив поважати свій труд, себе, завжди підтримував та давав добро на різні курси підвищення кваліфікації. Казав, що гроші вкладаємо в мене недарма, знання та досвід того варті.
Антон бачив, як я втомлювалася після роботи, просив, щоб навчила його масажу хоча б для того, щоб розминати мої ніжки.
Придбали ми канапу та розпочали навчання вдома. Мій чоловік відвідував спеціальні курси з масажу, получив дипломи та сертифікати. Настав для нього іспит. Я попросила свою клієнтку, щоб вона відвідала масаж у мого Антона. Знаєте, у нього все вийшло круто! Вона була у захваті. А чоловік сказав мені, що зрозумів, що значить отримувати від роботи задоволення.
З того моменту ми стали родиною масажистів. Я зрозуміла, що для хлопців, які повернулися з війни, як мій Антон, дуже важливо знайти себе серед людей та відчуватися потрібним.
Знайшла рідну душу
– Лейло, а як ви познайомились?
– Ми зі знайомою відпочивали у кафе. Тоді ще не було комендантської години. Вона зустрічалася з військовим, я теж його знала. Він повинен був приїхати до неї на побачення. Я вийшла привітатися. Сіла в авто. За кермом був його командир. Він повернувся до мене й сказав: «Привіт, я Антон». Чесно кажучи, на Антона у моєму розумінню він не був схожий: борода, голос та все таке. Я ще на цю тему пожартувала.
Потім довго спілкувалися. Здалося, що знайшлися рідні душі. Чотири місяці називалися братом й сестрою… Закохалися…
Коли почалося повномасштабне вторгнення ворога у країну, я не хотіла виїжджати з Бахмута. У березні 2022 року Антон вивіз нас з дітьми, можна сказати, обманним шляхом. Він сказав, що поїдемо до його побратимів у Дніпро на декілька днів й повернемося. Речей ми не забирали. Добре, що взяли документи та його нагороду.
– Повернулися?
– Сталося те, за що я хвилювалася. Мій чоловік – ветеран бойових дій. Я відчувала, що він повернеться на війну. Плакала, благала його, але він завжди був командиром, тому знов повернувся на службу. 5 березня 2022 року Антон попросив його благословити та разом з військовими поїхав у Бахмут.
А я з дітьми 6 березня направилася до Німеччини. Там перебувала моя сестра. 2 місяці ми жили у Німеччині, 3 місяці – у Польщі. Але більше я не змогла перебувати за кордоном. Європа – не моя стихія.
Офіційно поженилися в Одесі
– Через 5 місяців розлучення з чоловіком ми зустрілися в Одесі. Там поженилися офіційно. Раніше ми відпочивали у місті-курорті, все подобалося. Цього разу жити там не змогли. Прислухалася я до порад подруги-бахмутянки, яка знаходилася у Харкові, поїхали до неї. Можна сказати, що прокинулася я в Одесі, а засинала вже у Харкові.
– Масаж у Харкові полюбляють?
– За декілька днів я знайшла житло, орендувала приміщення для свого масажного кабінету у центрі Харкова, почала працювати. Інколи мені здається, що Харків, мов Бахмут, тільки великий.
Нам з діточками тут подобається. Практикую різні види масажу для дорослих та дітей, у роботі використовую апарати тощо. Завжди рада бачити земляків. Звертайтеся, якщо хочете бути здоровими. Мій номер 099 043 00 47, посилання на сторінку у соцмережі
З Харкова я не планую виїжджати, бо тут поховано мого коханого чоловіка…
Останні слова «Таліба»
– Він загинув?
– Це сталося під Работіно. Два місяці його вважали зниклим безвісти. Говорили, що він у полоні. Весь той час він мені снився, казав, що поруч зі мною… Антона знайшли… Довго не могли забрати тіло. Ховали у закритій труні. Я ношу на шиї на мотузці його обручку.
– Чи встиг він тобі щось сказати перед смертю?
– Коли він перебував у відпустці, казав, що готовий до смерті. Просив на його могилі написати: «Вот это я зажег…»
Пам’ятаю, ми багато розмовляли. Я втомилася та й заснула. Вже була ніч. Він розбудив мене й запросив на танок… До самого ранку ми танцювали… в останнє. Антон постійно казав, що так мало залишилося часу, а він так кохає мене…То було 10 листопада 2023 року.
15 листопада від нього прийшло смс-повідомлення. Антон писав, що зв’язку з ним не буде тривалий час. Та щоб я знала, що сьогодні він любить мене більше, ніж вчора. Це його останні слова…
«Таліб» – мій герой, загинув, як воїн. Багатьох врятував. Його поважали та цінували побратими.
Поховали мого чоловіка на Алеї Слави. Кожної неділі я ходжу до нього. Намагаюся з цим жити.
До 40 днів Антон снився мені кожної ночі. Я відчувала його обійми. Його зріст – 198 см, а мій – 158 см. Я лягала до нього, мов дитина, він віддавав мені тепло душі.
Я знаю, що він поруч і досі. Він мене не покинув…
– Слава герою, Лейло! Твій коханий віддав своє життя заради України. Тримайся, живи заради пам’яті та діточок.
Шановні, бахмутяни, кабінет досвідченої масажистки Лейли чекає на вас. Спеціалістка своєї справи, допоможе вам тримати здоров’я у ритмі життя.
Лейла Кулієва – це сильна та стійка жінка, життя якої сповнене трагедій та втрат. Її історія – це історія про те, як можна здолати всі труднощі та знайти щастя навіть у найскладніші часи.
Олександра МИРНА.
