Народився Антон Ніколаєнко в сім’ї військового в далекій Читинській області. В
1991 році батьки повернулися до України. Навчався в Бахмутській школі № 18, далі в
залізничному технікумі за фахом «комп’ютерна інженерія». Потім вступив до
Харківського національного педагогічного університету на спеціальність «соціальна
педагогіка». Одружився, народилася донька Софійка. Працював на будівельних фірмах
Харкова й Києва, був, як то кажуть, майстер на всі руки.
Із 2014 року разом із батьками брав участь у патріотичному волонтерському русі,
допомагав у будівництві оборонних укріплень біля Бахмута і в роботі організованого
Сергієм Федоровичем Ніколаєнком Простору ідей «Майстерня».
«Був щирий, веселий, розумний, нетерпимий до несправедливості», – згадує мама
Ольга Володимирівна.
Повномасштабне вторгнення росіян застало Антона в Києві, де він одразу вирішив
приєднатися до місцевої тероборони, але звідти його спрямували до Бахмутського ТЦК за
місцем реєстрації. Діставшись за пару діб додому, в перших числах березня 2022 року
вступив до лав ЗСУ як стрілок 104-го батальйону територіальної оборони. Брав участь у
бойових діях на території Бахмутського району.
А вже на початку червня – тривожна звістка з військової частини, пошуки рідних за
Антоном по шпиталях, потім довгі сім місяців між життям і смертю в лікарнях Дніпра і
Львова. Забрала життя Антона двобічна плевропневмонія в січні 2023 року. Похований він
у Львові на Личаківському кладовищі.
В Антона Ніколаєнка залишилися мати, сестра, дружина й донька.
Ігор Корнацький
