Народився Володимир Півін в Соледарі, після школи закінчив місцеве училище, потім працював у Бахмуті на різних роботах. Остання – водій. На початку нового етапу війни добровольцем пішов у бригаду територіальної оборони, хоча не мав військового досвіду. Там теж був водієм, за словами побратимів, вивозив хлопців навіть там, куди інші боялися їхати.
Солдат Володимир Васильович Півін, 01.01.1994 – 13.08.2022
«Неодноразово ризикував собою. Навіть під обстрілом відкопував сам хлопців і командира з-під завалу у бліндажі, – розповідає Анастасія, сестра воїна. – Все це ми знаємо від його побратимів. Воював у Бахмуті. Сам він ніколи не хвалився вчинками, тож майже всю інформацію ми дізналися вже від його побратимів, які його дуже поважали. Він був темпераментний, але добрий. Його хобі – техніка та машини».
Анастасія каже, що брат був хорошою людиною, яка завжди прийде на допомогу: він навіть загинув через те, що ремонтував машину, щоб вивезти хлопців з-під обстрілу.
«Володимир отримав осколкове поранення, йому наклали джгут. А він поліз ремонтувати авто, і через це втратив багато крові», – каже сестра.
Похований Володимир у Дніпрі на Алеї Слави. В нього залишилися тільки сестра та батько. Старший брат, який був цивільним, зник в районі Соледару в той же місяць. Мати застала ці трагічні події з обома синами. І до останнього перебувала в Соледарі – чекала на старшого сина.
«Ми з татом вже були не вдома: його після поранення евакуювали у Дніпро. Я поїхала з ним, а мама тільки взимку нарешті виїхала з Соледару – ледь встигла. Але в неї були проблеми зі здоровʼям, які без лікування та на нервах дуже загострилися. Восени 2022 року вона померла», – розповідає Анастасія про важкі втрати в її родині.
Володимир Півін нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Єлизавета Гончарова
