Олександр Латьков народився та зростав в Антрациті, там здобув фах будівельника.
Через три роки після окупації міста разом із сім’єю виїхав до Бахмута. Там працював у будівельній бригаді. Але повномасштабне вторгнення рф не дало можливості хлопцю пустити коріння в новому місті, яке йому дуже подобалося і де він зустрів кохання.
У 2023 році його мобілізували, служив Олександр оператором БПЛА у ДШВ, у 46-й бригаді.
18 грудня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу Мар’їнки, Олександр Латьков був травмований: машина, на який він їхав, підірвалася на міні. Олександр отримав опіки ІІ ступеня обличчя, кистей, 5 % площі поверхні тіла. Але після тривалого лікування у квітні 2024 року знову повернувся до служби. «Олександр і надалі хотів стояти на захисті Батьківщини попри все», – згадує його кохана Ольга.
На жаль, 31 березня 2025 року в районі Олексіївки Волноваського району, виконуючи бойове завдання під час захисту Батьківщини, Олександр загинув через артилерійський обстріл з боку противника.
Нагороджений Олександр Латьков нагрудним знаком «Ветеран війни».
«Олександр був дуже світлою, доброю, чесною, відкритою, люблячою рідних та близьких людиною, любив життя та хотів жити! Він захищав нашу Батьківщину з неба, а знаючи, якою чудовою та світлою людиною він був, продовжить охороняти нас, але вже як ангел», – написала Ольга в петиції щодо надання Олександру звання Героя України, яку просить підтримати.
У Героя залишилися мама та старший брат. Похований він на Берковецькому кладовищі в Києві, де тепер живуть його рідні.
Єлизавета Гончарова.
