Сергій Михайлович Грищенко народився в селі Мурафа на Харківщині. Дитинство провів у селі Яковлівка Бахмутського району, потім усе життя проживав у місті Бахмут.
Кадровий військовий, був начальником полігонної команди 92-ї механізованої бригади. Звільнився в запас у 2006 році, працював в Бахмуті в охороні.
«Сергій дуже любив рибалити – для душі. А ще тримав господарство: розводив гусей, цесарок, перепелів, індокачок, нутрій, свиней. Разом із ним ми вирощували ягідні саджанці, – згадує дружина Тетяна. – А в армії був дуже дбайливим командиром, так турбувався про своїх підлеглих, що багато з них називали його «Батя». Бо завжди був із ними поруч, розділяв усі складнощі війни зі звичайними солдатами. Умів допомагати тихо, не на показ, бо мав добре серце».
У 2016 році повернувся на службу в складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи на посаду начальника бронетанкової служби логістики та озброєння бригади: армія потребувала досвідчених офіцерів. Сергій Грищенко – учасник АТО та ООС.
Серце військового зупинилось 1 серпня 2024 року. Він помер від інсульту в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І. І. Мечникова, куди його привезли з передової.
Похований Сергій Грищенко в Чугуєві на Алеї пам’яті. У Героя залишилися мати, дружина, два сини й донька.
Нагороджений медаллю «За бездоганну службу», відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції», нагрудним знаком Міністра оборони України «За зразкову службу», медалями «20 років сумлінної служби» та «Ветеран служби».
Єлизавета Гончарова.
