Коли Бахмут запалав, колектив газети «Вперед», як і всі бахмутяни, вимушений був залишити свої домівки та тікати від війни. Нас розпорошило по всій Україні. У жовтні 2022 року великими зусиллями газеті вдалося відновити свою роботу.
Наш рідний Бахмут зруйнований вщент, його немає. Але люди залишилися, вони і є це місто. І ми знайшли дорогу до вас, наші любі читачі. В ті міста України, куди вимушено переселилася найбільша кількість наших земляків, де відкрилися Центри підтримки бахмутян, приходить друкована версія газети «Вперед» як частинка нашого дому.
Ми всі адаптуємося до війни хто як може. Звичайно ж , що й колектив газети за ці майже три роки змінився. Журналістський колектив помінявся повністю, технічні працівники виявилися більш стійкими і залишилися в тому ж довоєнному складі.
Ми адаптувалися до війни, наскільки це можливо, змінили редакційний підхід та фокус висвітлення.
Найважчим виявилося працювати на відстані. Є співробітники, з якими востаннє ми бачились 23 лютого 2022 року, є й ті, хто прийшов до нас працювати дистанційно, і так сталося, що до цього часу ми в очі один одного не бачили.
Ми просто фізично відчули, що зараз надзвичайно важливо для нас зустрітися в реальному часі, синхронізуватися, відчути командний дух. Щоб разом злагоджено йти далі, несучи важливу інформацію до мешканців нашого зруйнованого міста, які розкидані по Україні й світу. А щоб тримати бахмутян у спільному інформаційному полі, не дати нашому місту зникнути з інформаційної карти, ми самі повинні бути згуртованими. Адже ми – НЕЗЛАМНА ПРЕСА НЕСКОРЕНОГО МІСТА.
Саме так «Незламна преса нескореного міста» ми назвали бахмутський саміт, який організували в Одесі.
Нам важливо було не просто зібратися, побачити і почути один одного, але й повчитися чомусь новому у медіасфері. Порадились та вирішили зосередитися на цифровій безпеці та роботі в соціальних мережах. Бо це ключове для нас як для медіа, яке через війну відірвано від своїх читачів і свого міста.
Нам дуже хотілося, щоб спікерами на цьому тренінгу були Віталій Голубєв – засновник Школи універсального журналіста, та Сергій Гузь – керівник інформаційного агентства, спікер НСЖУ з питань безпеки журналістів. Ми неодноразово брали участь у різноманітних онлайн вебінарах з їх участю і розуміли, що кращих нам не знайти. Запросили пана Віталія та пана Сергія приїхати до колектива газети «Вперед» в Одесу та поділитися своїми знаннями та досвідом. І вони погодились, з чого ми були безмежно щасливі. Бо одне діло онлайн тренінги і зовсім інше – реальне спілкування, де можна говорити конкретно про своє медіа, отримати його професійний аналіз та відповіді на будь-які запитання.
Дводенний тренінг з цими спікерами навіть перевершив наші сподівання. Ми отримали саме ті знання, яких нам не вистачало, зважаючи на віддалений характер роботи і розкиданість колективу по Україні, та дізналися про лайфхаки, які, сподіваємося, допоможуть нам стати більш цікавими та корисними для вас, наші земляки, наші читачі!
Звичайно, що ми не могли дозволити, щоб такі цінні знання залишилися тільки всередині нашого невеличкого колективу, тому запросили на тренінг одеських колег та тих, хто, як і ми, опинилися в релокації. Бо у нас спільна біда і спільні виклики, тому маємо бути згуртованими і взаємно підсилюватись.
Надаємо посилання на презентації наших тренерів. Користуйтеся.
Тренінг «Незламна преса нескореного міста від редакції газети «Вперед» є складовою програми «Голоси України», яку координує Європейський центр свободи преси та медіа. «Голоси України» реалізується у межах Ініціативи Ганни Арендт і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а обрана тема, експерти, цільова аудиторія тренінгу є виключною відповідальністю редакції газети «Вперед».
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Дуже круто, що газета існує!
Я з Бахмуту, але в колектив редакції прийшла вже в Одесі не так давно, але відчула себе наче була тут завжди! Редакторка Світлана Іванівна має магнетизм, і так в усьому. Її ставлення до роботу, до людей , до прагнення , щоб нашу газету читали , бачили, чули – це вражає та заряджає. Бо це дійсність , поки є МИ – бахмутяни, НАШЕ місто живе… Цей тренінг ще раз дав змогу побачитись колективу, а іншим познайомитися, поспілкуватись, й авжеж навчатись. Гості з Києва надали дуже цінну та важливу інформацію. Два дні пролетіли на одному диханні. Пані Світлано, дякую за таку можливість. Бути часткою колективу, творити на навчатись! Друзі, памʼятаємо ХТИ ми є! Памʼятаємо та прославляємо наше МІСТО та газету , яка є сердцем Бахмуту.
Продовжувати видавати цікаву газету бахмутської громади в Одесі – значне досягнення журналістського колективу, який очолює досвідчена редакторка Світлана Овчаренко.
А зібрати редакційний колектив разом і провести для колег тренінг – це взагалі унікальний досвід! Думаю, що тепер цю форму роботи візьмуть на озброєння й інші релоковані редакції. Що й казати: бахмутяни-“впередівці” – молодці!
Бахмут – моє рідне місто, а газета “Вперед” – моя рідна газета. Коли почалася війна, отримувати газету стало неможливо, я відчула якесь спустошення. Але головна редакторка пані Світлана Овчаренко не залишила читачів без улюбленої газети. Вона змогла надихнути своїх колег на роботу в нових реаліях. Я отримую газету “Вперед” в електронному варіанті. З нетерпінням чекаю кожен новий примірник, бо це можливість дізнатись про наших бахмутян, про їхні проблеми, досягнення, відчути єдність з рідним містом.
Безмежно вдячна всьому редакційному колективу, а особливо Світлані Овчаренко за цікаві новини! Творчого вам натхнення, оптимізму і МИРУ, шановні!
молодцы!!!! ДЯКУЮ за ВСЕ!!!!
Героїчнмй колектив газети”Вперед” на чолі з головною реданторкою Світланою Овчаренко,незважаючі на складні обставини працює і не здається.Це гідний приклад для регіональних медіа.Так тримати!
Дорогие бахмутчане!
Хоть и не рождена я в Бахмуте, но прожила на Донецкой земле больше половины жизни и полюбила этот город, его жителей, улицы, парки, все, что сегодня беспощадно разрушено. Там остались не только наши дома, но и часть души, лучшие годы .
Вспоминать все очень больно, потому что не знаю, доведётся ли увидеть вновь родные лица – и возраст преклонный, и здоровье…
Но благодаря нашей газете и Светлане, ее редактору, чувствую себя не так одиноко.
Восхищаюсь вашим мужеством, терпением, любовью к профессии, дорогие сотрудники газеты.
Дай Бог вашему коллективу здоровья, творческого долголетия, вдохновения и победы над злом!
Дуже дякуємо Вам, пані Галино. Задля цього ми й працюємо
Дуже дякуємо Вам, пані Галино. Задля цього ми й працюємо
Дякуємо, колего! Ви теж неймовірні молодці. Так Тримати!