Наприкінці березня журналіст газети «Вперед» мав розмову з пані Оксаною Волжиною. Вона зі своєю командою та за допомоги військових евакуйовувала дітей та дорослих із Бахмута. Почитати це інтерв’ю повністю можна нашому сайті https://bahmut1571.com.ua/news/dity-yakyh-evakuyuyut-iz-bahmuta-dyvuyutsya-sonechku-yakogo-misyaczyamy-ne-bachyly-bo-ne-vylazyly-z-pidvaliv-napivzrujnovanyh-budivel/. А зараз ми просто коротко нагадаємо.
Вже тоді ситуація у місті була такою, що про безпечну евакуацію не йшлося. Ось що розказала нам пані Оксана. Пряма мова:
*Я багатодітна мама, психолог, директорка та засновниця літнього безкоштовного психолого-відновлюючого проекту «7Fields” для дітей, постраждалих від російської агресії, а також доброволець ЗСУ з 24 лютого 2022 року. Ще голова громадської організації, що домогає дітям-переселенцям, які втратили свої домівки, переважно зі сходу країни. Ми організували прихисток для дітей у Броварському районі міста Києва. У цьому пансіонаті майже рік на постійній основі живуть близько сорока дітей. Вони тут навчаються та знаходяться у безпеці, в чудових умовах.
*Кожного разу ми готувалися, і постійно був високий ризик небезпеки. Дорога з Бахмута прострілюється, і доводилося відволікати дітей, розказуючи їм казочки або вірші. Вони навіть дивувались сонечку, яке сідало, тому що п`ять місяців не бачили його, сидячі у підвалі. Це просто жах, немає слів. Їх батьки не завжди адекватні. Серед дітей було навіть немовля, десь півтора місяці. Уявляєте, воно народилося у зруйнованому Бахмуті.
*За лютий ми змогли евакуювати 19 дорослих та 12 дітей, більшість – до п’яти років.
*Коли повертаюсь до своїх дітей і засинаю, мені сниться Бахмут, я постійно думаю про ту малечу, що залишається там. Я постійно веду свій бій, це бій за життя маленьких бахмутян, за можливість їх евакуювати.
Після тієї березневої розмови зв’язок з пані Оксаною зник, на повідомлення вона не відповідала. Ми розуміли, що геройка знову займається своєю небезпечною місією. І ось учора від неї прийшло повідомлення, і вона була готова розповісти, чому була не на зв’язку.
– Пані Оксана, ви зараз у безпеці? – запитав у неї.
– Так, я вже зі своїми дітьми. Необхідно трохи відпочити. Але ще позавчора я була в зруйнованому Бахмуті, де коїться щось страшне. Мабуть, у пеклі не так гарячо, як зараз у місті-фортеці.
– З вашої сторінки у соціальній мережі ми бачили, що ви збирались до Бахмута…
– Так. Але спочатку ще вдалось евакуювати жінку та дітей з Авдіївки. Там теж кожен день місто обстрілюють і руйнують. Ситуація складна, місцева влада запровадила обов’язкову евакуацію.
Потім поїхала у справах у Бахмут. Везла для військових необхідні речі. По дорозі відвідала шелтор у Костантинівці, куди привозять людей з Бахмута. Зустрілась з бахмутянами. Вони почали розказувати про місто та давати адреси, де знаходяться люди. На жаль, були такі адреси, звідки забрати людей вже неможливо. Ситуація змінюється дуже швидко, важко зрозуміти, хто контролює ту чи іншу вулицю. Це міг бути квиток в один кінець.
Військові мене попередили, що йде дуже щільний наступ орків, які теж займають підвали та ховаються в них. Може бути таке, що, приїхавши на адресу, потрапиш у пастку. У такій ситуації давати людям надію, що вдасться вивезти всіх, я не могла.
-До того всього виявилось, що є жінка, яка працювала у Пункті незламності, а зараз перейшла на бік ворога. Вона на тому боці вже роздає інтерв’ю, розказуює, що ми примусово вивозили дітей з Бахмута. Уявляєте, це людина, яка з нами спілкувалась і ми її постійно бачили у Пункті. Тому я дуже пильно перевіряла всю інформацію та адреси де начебто були люди. Нажаль, сьогодні вже не можна вірити всім місцевим мешканцям.
– Як ви приймали рішення куди їхати?
– Цього разу зі мною був волонтер Флоріан із Польші. Він зараз допомогає у шелторі, а раніше працював у Пункті незламності у Бахмуті. Вирішили з ним, що на місці будемо оцінювати сітуацію. У Часовому Ярі почекали броньовану машину, на якій прикордонники нас відвезли до «пекла». Коли були у місті, зрозуміли, що зможемо евакуювати жінку та її стареньку маму. Це були родичі чоловіка та його сина, яких раніше було поранено на вулиці при обстрілі. Військові їм допомогли та вивезли до Констянтинівки. У шелторі вони дали адресу та написали листа, щоб жінки нам повірили та погодились на евакуацію.
– Як змогли дістатися до цих людей?
– Не дуже швидко, хоч це було і недалеко від місця, де нас висадили прикордонники. По місту пересувались пішки. Переважно перебігали між будинками, щоб ворог не вполював. Майже все зруйновано, треба було обходити цеглини та плити та ретельно дивитись під ноги. Поки ми йшли до адреси, нам вдалося познайомитися напевно з усіма підрозділами, які боронять місто (усміхається). Воїни дуже дивувались, коли бачили нас. По-перше, там зовсім ніхто не пересувається вулицями, а по-друге, вони побачили жінку у такому небезпечному місці. Постійно питали мене, чому я тут і чи не страшно мені під постійним вогнем. Відповідь була одна, ми повинні знайти людей і вивезти їх, виконавши свою обіцянку.
– Якою була їх реакція на ваше появлення там?
– Для цих хлопців, мабуть, було якесь натхнення, побачити у «пеклі» нас. Вони навіть почали усміхатись, відчули, що не самі, що їх не покинули і ми всі теж щось робимо, щоб рятувати людей. Я дуже зраділа, що ми змогли так підтримати наших хлопців.
– Чим закінчилась ваша «прогулянка» вулицями Бахмута?
– Нам вдалося знайти жіночок у підвалі за вказаною адресою. Окрім них, там було багато людей. Я запропонувала їм виїхати, але зрозуміла, що вони нас не чекали. Була дуже розчарована. Але кожен для себе вирішує, як йому далі жити.
Ввечері планували вивезти цих двох жінок з міста на броньованій машині з військовими. Вони залишились нас чекати. А ми с поляком дісталися до іншого підрозділа оборонців, з’ясувати інформацію про Пункт незламності біля залізниці. Там знаходились люди, і їх теж треба було евакуювати.
Військові мені не дозволяли туди йти, тому що там була вже «сіра зона» і місцевість постійно обстрілювалась противотанковими керованими ракетами. Уявляєте, ворог навіть по людях стріляє цими ракетами, від яких дуже важко втекти навіть техніці. Все ж таки я наважилася йти до того підвалу, але почався багатогодинний обстріл позицій усім чим тільки можна. Багатоповерхівки від взривів постійно здригалися, все руйнувалося та палало, не було змоги навіть вийти на поверхню. Обстріл був до пізньої ночі, йти туди вже було вкрай небезпечно. Тоді я домовилася з військовими, і вони пообіцяли, що зранку розвідка спробує дістатися до першого Пункту незламності і спробує евакуювати людей.
– На зараз є інформація про них?
– Майже під ранок ми з Флоріаном та військовими евакуювали двох жінок з міста, привезли їх у шелтор до чоловіка та сина. А вже учора мені написав командир підрозділу, який обіцяв спробувати евакуювати людей з Пункта незламності, та прислав відео. Я побачила, що їх вивезли до Констянтинівки. Виявилося, що під час обстрілу підвал Пункта незламності було зруйновано, люди дивом залишилися живі. Дякуючи 93 бригаді, нам все ж таки вдалося їх врятувати. Я щаслива і дуже вдячна таким відповідальним військовим, які попри свої задачі, готові допомагати евакуйовувати цивільних та тримають своє слово.
Вкотре наша редакція дякує волонтерам, які не полишають наших бахмутян і вклоняє голову перед тими, хто рятує людей, ризикуючи своїм життям.
Олександр Сироєдов.
