Народився Володимир Григоренко в селі Іванівське, де й закінчив школу. Вивчився в училищі № 147 на шофера, тракториста та машиніста широкого профілю. Працював у команді ДСНС та водієм на різних підприємствах Бахмута. Одружився, разом з дружиною та її донькою мешкав в Іванівському.
Після початку повномасштабного вторгнення дружина виїхала за кордон, а мати з сестрою жили в Одесі, куди пізніше приїхав і Володимир. У березні 2023 року він пішов до військкомату, після навчання потрапив до морської піхоти. Воював на Запорізькому напрямку, а загинув через мінно-вибухове поранення біля Старомайорського на Донеччині.
«Коли хлопці його винесли з полю бою, він був без свідомості. Записали прізвище з помилкою, тому я не одразу його знайшла у шпиталі, коли про його поранення сповістив побратим, – розповідає Лариса, мама Володимира. – Я його застала живим у запорізькому шпиталі, але, на жаль, у комі. Через два дні син помер».
Знайомі згадують Володимира Григоренка як майстра на усі руки та безвідмовну людину. Мама розповідає про його виняткову любов до дітей та квітів, а перша вчителька – що запам’ятала Володимира завжди усміхненим хлопчиком.
Похований Володимир в Одесі на Західному кладовищі.
Єлизавета Гончарова
