Як це було в Бахмуті-Артемівську
24 серпня 1991 року Верховна рада УРСР скликала надзвичайне позачергове засідання й ухвалила постанову про проголошення незалежності України, а 1 грудня відбувся всеукраїнський референдум, за результатами якого було всенародно підтримано Акт проголошення незалежності України. Також 1 грудня 1991 року відбулись вибори першого Президента України. Цілком природно, що ці визначні події ніяк не могли обминути й наше місто, тому сьогодні ми згадаємо що відбувались тоді, ще в Артемівську, напередодні та після референдуму, як проходив референдум, статистичні дані про голосування в нашому місті тощо.
Про те, що у грудні має відбутися всеукраїнський референдум разом з виборами першого Президента України жителі Артемівська, як і всі громадяни України, дізналися з засобів масової інформації, де, починаючи з 1 вересня 1991 року розпочалася передвиборча агітація кандидатів у президенти та дискусійне обговорення майбутнього референдуму.
Від усього цього не стояла осторонь і міська громадсько-політична газета «Вперед», на сторінках якої регулярно публікувались думки з приводу незалежності як звичайних громадян так і відомих у місті громадських та політичних діячів, серед яких були голова артемівської міськради народних депутатів О.О. Рева, голова районної ради народних депутатів Г.Г. Омелʼьяненко, підприємець В.Ф. Слесарєв, голова Донецької організації Демократичної партії України І.О. Бірчак та інші.
Сторінка газети “Вперед” тих часів
Важливий факт – переважна більшість містян були готові підтримати Акт проголошення незалежності України, єдине, що викликало полеміку, так це кандидатура майбутнього президента. В цьому питанні більшість громадян схилялись у бік кандидатури Л.М. Кравчука, друге місце займав В.М. Чорновіл, ну а на третьому місті був Л.Г. Лук’яненко. Також були й ті, хто взагалі не збирався йти на вибори, або планував голосувати «ні за кого».
Висловлювалися й протилежні думки щодо самої ідеї незалежності, наприклад, проти України як самостійної держави, але за «вільну, неподільну Україну» в складі СРСР. А перший, чи не єдиний громадський протест проти референдуму та виборів президента відбувся в Артемівську 7 листопада у так званий «День Жовтневої революції», коли в центрі міста під час покладання квітів до пам’ятника Леніну, люди, переважно пенсійного віку, зібрались під одним на всіх плакатом, на якому було написано: «Отменить выборы президента! как смену строя! без согласия народа!». У «протесті» прийняло участь не більше 10 осіб. Не обійшлося й без пригод. Так, на флагштоці Опитненської сільради було піднято перший в районі жовто-блакитний прапор України, який майорів поруч з прапором УРСР, але в одну з жовтневих ночей обидва прапори зникли. По «гарячих слідах» місцевому дільничному міліціонеру вдалося знайти лише зламані держаки для прапорів, самі ж прапори, як і ті, хто їх зняв, зникли безвісти. Після цього випадку біля сільради було відновлено лише синьо-червоний прапор УРСР.
З середини листопада в Артемівську й районі почали відкриватися виборчі дільниці, де кожний майбутній учасник референдуму міг отримати цікаву для себе інформацію, консультацію тощо.
1 грудня 1991 року о сьомій ранку в місті розпочалось голосування. За радянською звичкою, при виборчих дільницях, заради залучення виборців, працювали так звані «буфети», в яких можна було придбати дефіцитні продукти – ковбаси, рибні й м’ясні консерви, кондитерські вироби, а також молоко й хліб.
Щодо активності виборців, то в кожній окремій ділянці вона різною. Наприклад на ділянці заводу «Кольормет» за перші дві години проголосувало близько 2000 осіб, а в селищі Опитне на 12 годину проголосувало 870 виборців з 1586, проте у другу половину дня кількість виборців знизилась майже втричі.
Ну, а якщо взагалі, то зі слів спостерігачів виборчого процесу явка виборців була доволі активною, люди, що приходили, робили це свідомо, а перед тим, як зайти в «кабінку», уважно вчитувалися в бюлетень та передивлялись розвішані на стінах програми кандидатів, бо кожен хотів зробити свій правильний вибір, а не так, як це було раніше, коли в бюлетені ставили галочку «за себе та за того хлопця».
Отже, за результатами голосування, які були оприлюднені через тиждень після референдуму, маємо такі відомості:
Крім вищезгаданих загальнодержавних виборів і референдуму, в Артемівську тоді відбувся ще й міський референдум щодо повернення місту його історичної назви – Бахмут. На жаль, ідея перейменування міста ще задовго до референдуму викликала спротив як серед багатьох місцевих авторитетних істориків, так і у більшості населення. Як результат — за назву «Артемівськ» проголосувало 40 327 осіб, що склало 78,3 % від загальної кількості виборців, а за «Бахмут» – 10 483, або 20,4 %.
Після закінчення виборів й остаточного підрахування голосів тепер вже в незалежній Україні розпочався процес утвердження атрибутів державності. 15 січня 1992 року Державним Гімном України став гімн «Ще не вмерла Україна» за авторством М. Вербицького та поета П. Чубинського, а 28 січня національний жовто-блакитний прапор отримав статус Державного.
Після затвердження Верховною Радою нової державної символіки в Артемівську 3 лютого 1992 року на будівлі міськради під звуки Гімну УРСР, який виконав духовий оркестр, було піднято прапор України. В цей час жовто-блакитні прапори були підняті над будівлею районної адміністрації, та іншими будівлями, де розміщувалися органи влади міст Часового Яру, Соледару, Сіверська.
Перший бахмутський Державний Прапор України зберігається у фондах краєзнавчого музею
Кожен знає, що через атмосферні умови прапори, що знаходяться на відкритому повітрі, з часом починають псуватися й їх треба змінювати на нові. Так сталося й з першим прапором на будівлі Артемівської міськради. Але після заміни прапор не загубився, а через багато років був переданий на зберігання Бахмутському краєзнавчому музею.
Григорій Соколовський, старший науковий співробітник Бахмутського краєзнавчого музею.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Перед виборами до нас приїжджав Кравчук на абсолютно відкриту для всіх зустріч(таке тоді було!).
Я запитав його про улюблені книжки і він відповів, як феноменальний пристосуванець – Люблю Шевченка, Пушкіна, а на ніч читаю Біблію:)