Народився Сергій Дорохов в місті Часів Яр, навчався в Дружківці, потім вступив до училища № 77, де отримав фах зварювальника. Проходив строкову службу, потім працював водієм у пожежній частині Бахмута. Одружився в 1990 році, через два роки народився син Олександр. На пенсію за вислугою років вийшов вже з поліції, але продовжував працювати в охоронних фірмах.
-Вже 26 лютого чоловік зібрав речі і сказав – все, пішов до військкомату. Записався до місцевої тероборони, – згадує дружина Тетяна. – Син теж хотів йти з ним. Але Сергій відрізав: це наша війна, а не вашого покоління. Він завжди казав, що не буде відсиджуватися, якщо буде великий наступ.
Разом з земляками Сергій Дорохов тримав позиції, будував укріплення навколо рідного міста. Мав близького друга, Сергія Кулакова, якого знав ще з часів роботи в правоохоронних органах. Вони дуже здружилися на війні, і так вийшло, що загинули теж разом. Тіла обох Сергіїв так і не змогли забрати, бо позиції були втрачені. Але був свідок, який бачив пряме влучання, тому воїни визнані загиблими, а не зниклими без вісті.
-Як Сергій любив автомобілі! Це була його пристрасть. Усі друзі знали, що він обожнював мультфільми про Вінні Пуха – на кожен його день народження вони заходили до нас у супроводі пісеньки цього ведмедика, – з теплотою згадує пані Тетяна. – Він взагалі любив, коли до нас приходили гості. В перші дні весни збирав друзів на куліш чи банош, бо дуже любив готувати. І він обожнював котиків – майже на всіх світлинах на службі він теж із «бойовими» котами.
У Сергія Дорохова залишилися мати, брат, дружина та син. Він нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу».
Єлизавета Гончарова
