Артем Попов – горлівчанин, у Горлівці закінчив школу та професійне училище, в якому здобув фах зварювальника. Працював на шахті імені Румянцева, грав у міській футбольній команді. В 2010 році родина купила будинок в селищі Зайцеве, яке в 2014 році було поділено навпіл лінією фронту. Їхній будинок залишився на території, яку контролювала Україна. Артем виїздив до Харкова, бо в селищі не було роботи, але потім повернувся і допомагав матері в родинному бізнесі – в них був маленький магазин.
«Вже 1 березня 2022 року син пішов до ЗСУ. Ми дивилися новини, і він бачив, як обстрілюють його улюблений Харків, – згадує мама Артема, Олена. – Заходжу в кімнату, а він вже зібрав речі. Каже – або ти мене відвезеш, або я піду пішки. Мені довелося його відвезти до Бахмута. Бо, звісно, з Зайцевого вже не ходив жодний транспорт. Я сподівалася, що він передумає. Його не одразу взяли, бо Артем не стояв на обліку в Бахмутському військкоматі. Вже потім я дізналася, що він наполіг – ночував під військкоматом, щоб змусити поставити на облік та взяти в тероборону».
Артем Попов був кулеметником. Воював біля Бахмута, у 2022 році у важкому бою в місті був поранений, проходив лікування, але повернувся на фронт. Помер у військовому шпиталі міста Дніпра – від зупинки серця. Похований в Дніпрі на Алеї Слави Краснопільського кладовища.
У Артема залишилася мама та вітчим, тітка та племінник, які переїхали в село під Дніпром.
Єлизавета Гончарова
