25.02.2023

1545

Війна Медицина Новини

Олена Молчанова: «Лікарі повинні залишати місто останніми …»

У Бахмуті їх тільки троє

Чим більше часу минає, тим більше хочеться додому… Буває, набираю до болі знайомі номери бахмутян, з ким колись спілкувалися, працювали, чи просто товаришували. Лихо нас об’єднало, такі всі рідні стали… А яке щастя, коли вдається додзвонитися до тих людей, котрі по цей час залишаються у справжньому пеклі. Так сталося і з Оленою Молчановою. 14 лютого вона вийшла на зв’язок. Я завжди питала у неї поради, мені дуже не вистачало її приємного голосу та завжди оптимістичного настрою.

Заступниця медичної директорки зі спеціалізованої медичної допомоги КНП «Центра первинної медичної допомоги Бахмута» розповіла, як живуть бахмутяни у опаленому війною місті, та з якими проблемами вони звертаються до лікарів. 

На війні навчилася всьому

• Дякувати Богу, я вас почула, – поспішила освідчитися я. – Скільки лікарів усе іще залишаються у Бахмуті?
• Нас залишилося троє: я, Марина Фер і Сергій Старусєв. Я приймаю у сьомій амбулаторії по вулиці Чайковського, Марина – в центрі, в першій амбулаторії, а Сергій працює у амбулаторії №2, що на вулиці Оборони.
• З міста виїхали навіть рятівники. Як ви тримаєтесь?
• А що робити? У Бахмуті залишаються містяни, за моїми підрахунками, біля п’яти тисяч. Є серед них літні люди, тяжкохворі, прикуті до ліжка. Є і приблизно двісті дітей. То як ми можемо їх покинути? Пацієнти йдуть до нас за пігулками, за порадами, за довідками. Волонтери привезли ліки, то ми видаємо інсулін, гормональні препарати, від високого тиску, нервового зриву, серцевого нападу, застуди та інше. Робимо перев’язки.  Ви знаєте, я вже забула, що колись працювала фтизіатром. На війні навчилася всьому. Дуже бракує нам вузьких спеціалістів. На жаль, ми не можемо лікувати зуби, зробити хірургічну операцію чи щось інше, що потребує спеціалізованої допомоги. Але ми маємо змогу хоча б послухати пацієнта, заміряти кров’яний тиск, надати медичні поради, видати пігулки та памперси або просто поспілкуватися по душах.

Померли від чадного газу

• Від чого зараз помирають люди? Довідки про смерть ви видаєте?
• Довідки бахмутяни отримують у мене. Половина вмирає частіше від серцевої недостатності, онкохвороб, а зовсім недавно ми зафіксували три смерті у результаті отруєння чадним газом від буржуйки. Друга половина гине від обстрілів чи вмирає від поранень. Війна…
• Олена, а де ви зараз живите?
• У бомбосховищі, що недалеко від амбулаторії, де я працюю одна. Воду нам привозять волонтери. Світло є завдяки генераторам, а тепло – від буржуйки. Іноді проривається мобільний зв’язок, але це тоді, коли у Бахмуті не дуже гатять, а у сусідньому Часовому Ярі з’являється електрика. Мій день починається з вибухів, ранкового чаю та зборів на роботу. Складаю у жіночу торбу дрова та поспішаю у амбулаторію, щоб протопити кабінет, бо прийдуть пацієнти. Вони тут завжди є: недалеко Пункт незламності, де вони заряджають телефони, снідають.

               Як тільки до мене приходять пацієнти, я розповідаю їм про        небезпеку, раджу виїжджати на більш спокійні території. До нас у амбулаторію приїжджає і керівник військово-цивільної адміністрації Олексій Олександрович Рева, який завжди нас підтримує, спілкується з бахмутянами, інформує про умови евакуації.

• Як гадаєте, а чому люди все ж залишаються під обстрілами?
• У кожного своя історія, але багато хто просто боїться їхати на чужину, бо вважає, що залишиться без майна, на яке заробляв усе своє життя. У багатьох немає коштів, когось утримують хворі літні батьки…
• Олена, ковід діагностуєте у пацієнтів?
• Який коронавірус? Немає на війні такої хвороби. Дякувати Богу, не діагностуємо. Туберкульоз теж не виявляємо, бо не маємо можливості.  Мої пацієнти з тією хворобою виїхали, бо почалися перебої з поставкою ліків.

Бракує миру та троянд

• Чого вам наразі бракує?
• Миру нам бракує, сонячного повітря, спокою, рідної домівки, посмішок, троянд… А ще заспокійливих препаратів, бо все, що привозять волонтери чи військові медики, розлітається на раз. Якщо є люди, що зможуть переправити до нас ліки від застуди, кашлю, серцеві пігулки, будемо вдячні.

Добре було, коли до Бахмуту завітали лікарі з Ізраїлю. У нас проводили прийоми  уролог,  кардіолог,  гінеколог,  хірург,  онколог та інші спеціалісти. Звернень до них було багато. А вже протягом місяця, коли ситуація вкрай загострилась, ніхто не ризикує добиратися до Бахмута.

• Як я розумію, 2023-й рік ви зустрічали без шампанського? Крамниці закриті…
• Аптеки не працюють, так. Деякі крамниці реалізують товари, але не спиртні напої. Функціонує невеличкий ринок. Ціни завеликі, але можна щось придбати. Що стосується шампанського, то мені привезли друзі пляшку Артемівського з Харкова. Так що новий рік ми зустріли по традиції. Ви не уявляєте головного. Як я раділа, коли нам доставили новорічний номер газети «Вперед». Я там побачила календар на 2023-й рік, була щаслива. Бо життя триває, треба вірити у краще.

«Вперед» – символ мирного життя

• Як бахмутяни реагують на газету «Вперед»?
• Газета – то символ рідного Бахмуту, наша молодість, мирне життя, спогади та надії. Всі залюбки читають, чекають на новий випуск. Сподіваємося, незабаром побачимо у газеті повідомлення, що війна закінчилася.
• Я чула, що у вас брали інтерв’ю журналісти відомих у світі видань. Про що питали?
• Найголовніше питання: чому я не виїжджаю з Бахмуту?
• Так чому?
• А як я поїду? Я – лікарка! Я давала клятву, розумієте? На мою думку, саме лікарі повинні залишати місто останніми. Доки є люди, доти ми повинні працювати. І будемо це робити. Наш Олексій Олександрович поруч з нами, у місті. Щось треба ще казати?
• А що вас може змусити все ж таки виїхати?
• Про це не хочу й гадати. Я вірю в Перемогу, вірю у наші Збройні Сили. Бахмут був і буде українським! 

Матеріал надрукований у рамках проєкту «Підтримка місцевих (районних, міськрайонних, міських, обласних), всеукраїнських газет та поширення важливої інформації» за підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX).