Історія наївної мрії, яка виросла в незламний дім, що пережив війну, евакуацію та знову постав із попелу
– Ви знаєте, як це буває: сидиш, дивишся на світ, і розумієш — так більше не можна. Саме так, мабуть, почалася наша «Лада», – розповідає Марина Володимирівна Шажко, керівниця громадської організації «Бахмутське товариство захисту тварин «Лада».
Майданчик, що став Всесвітом
– 13 років тому, ми, купка наївних дівчат і хлопців, вирішили, що треба змінити світ. Почали з малого — відкрили майданчик для безпритульних тварин у Бахмуті (тоді ще Артемівську). Це був наш перший майданчик мрії. Він стояв на занедбаному пустирі, де не було нічого, крім наших амбіцій. Хтось пішов, хтось втомився, зневірився. Але ті, що зосталися, збудували там щось дивне і прекрасне — наш «дитячий будинок для собак».
Нехай він був не дуже гламурний, трохи залатаний і кривуватий. Ми ж не архітектори, ми — рятівники сердець. Але там, на нашій бахмутській землі, завжди було весело, гамірно й тепло. Ми навчилися всього: ставити уколи та крапельниці, лікувати, обробляти рани… І головне — любити без умов.
Це був не просто вольєрний комплекс. Це був наш маленький Всесвіт. Ми пам’ятаємо всіх, хто пройшов через ті ворота.
На лінії вогню
Три роки тому, 28 вересня, ми покинули Бахмут. Позаду залишилися роки життя, боротьби та перемог на нашому майданчику…
Нас часто запитують: «Коли ви нарешті вирішили евакуюватися?»
І знаєте, тут немає однієї дати. Коли обстріли були ще десь там, далеко… ми почали робити те, що вміємо найкраще: запасати. Корми, воду, ліки — для наших хвостиків, звісно.
Люди – наші неймовірні бахмутяни – одразу почали перераховувати гроші. А ми ж, як завжди, оптимісти, зверталися до різних фондів, і нам активно допомагали кормами.
У нас їх було стільки, що до травня 2022 року ми не просто трималися, а ще й роздавали допомогу опікунам тварин по місту. Годували вуличних песиків і котиків, яких залишили господарі, коли тікали від війни.
Питання про те, щоб кинути все й тікати, гостро не стояло десь аж до липня 2022 року. Але коли до нас у серпні прилетіло прямо на майданчик… Це був дуже жорсткий знак, що треба збирати наших 145 песиків та їхати, рятувати їх від неминучої смерті.
Рівно через 10 діб обстріл знову повторився. І тоді вже загинув один наш песик. Один, але це був цілий світ, розумієте?
Я несла відповідальність за кожну тварину. Це не просто статистичні «хвостики», це наші діти. Саме тоді я вже не просто задумалась про евакуацію, а почала активно шукати варіанти.
– А куди саме ви вирішили їхати?
– Це була та ще історія. Ми ж не хотіли розлучати наших. Ми – одна родина! А знайти прихисток для такої родини, десь під 150 (на той момент) песиків – це, м’яко кажучи, проблема.
Знайшли непоганий варіант – корівник. Але за його оренду треба було платити… 15 тисяч гривень за місяць. Фантастика.
Поки ми думали, зважували, мучилися, що робити, — 29 серпня знову почався мінометний обстріл. На майданчику загинула наша улюблениця. Це була остання крапля. Все. Крапка. Далі залишатися було б злочином.
Новий старт у старому корівнику
Отже, фінальне рішення: ми їдемо. Куди? У село Вільне Новомосковського району Дніпропетровської області. Майже в нікуди. Сам переїзд – то окрема велика історія. Зараз не про це.
Маленьке село. Чужі люди. Старий занедбаний корівник у полі. Перелякані, втомлені песики. Розгублені та перелякані ми. Треба було знову починати все з чистого аркуша. І своє життя, і нашу «Ладу». Це був наш новий «дитячий будинок».
Вода і світло — дякувати Богу, були. Нам терміново були потрібні вольєри. І ми кинули клич. Сума, звісно, захмарна — 100 тисяч гривень тільки на старт будівництва. Це було страшно.
Дякувати бахмутянам та всім іншим добрим людям, які долучилися, — гроші зібрали. Все зробили. Нас іще й благодійники підтримали, передавши 27 готових будок для песиків.
За рік на новому місці ми зробили майже неможливе – збудували новий дім для 200 собак! Звісно, не самі: з нами були й старі, й нові друзі, які не дали нам впасти.
Щоб мати хоч трохи уявлення про неймовірні масштаби цього нового дому, пропонуємо вам подивитися відео:
Тепер її звуть Булочкою
Серед цих 200 сердець, які пережили евакуацію та знову вчаться довіряти, є історії, що вимагають окремої глави.
…У Бахмуті собака потрапила під колеса автомобіля. Удар був такої сили, що тварина знепритомніла. Її поспіхом доставили на таксі до «Лади».
Діагноз був серьозний: важка травма голови та перебита лапка. Щодня команда «Лади» боролася за її життя. Вона стала Стрєлочкою – символом швидкості й рішучості в прагненні жити. Її вилікували. Її виходили. Разом з іншими вона пережила евакуацію до села Вільного.
Восени цього року до «Лади» звернулися люди, які шукали собі друга. Вони не захотіли цуценя. Вони обрали Стрєлочку. П’ять років поневірянь, лікування, очікування. І ось – так, далеко від Бахмута, Стрєлочка нарешті знайшла свій дім. Вона стала рідною, і тепер її звуть Булочкою.
Мартин, що стукає лапкою у вікно
Він прибув до «Лади» ще за мирних часів. Його привезли в притулок хворим і слабким. Тут його виходили й дали ім’я — Мартин. Коли прийшла війна, Мартин, як і всі, опинився під обстрілом. Він отримав поранення — ще один шрам, який залишило йому жорстоке життя. І знову «Лада» зробила свою справу: його вилікували та евакуювали разом з усіма.
Мартин був уже дорослим псом, з непростою історією. Але коли до притулку приїхали люди, аби взяти собаку, Мартинчик підкорив їхні серця з першого погляду. Тепер він живе в люблячих господарів, у шикарних умовах. І знаєте, що найкумедніше? Він настільки звик до спілкування, що, коли хоче уваги, стукає лапкою у вікно, закликаючи своїх нових друзів до гри чи ласки.
Нові обличчя та старий біль
Робота не зупиняється. Наш притулок поповнюється евакуйованими з палаючої Донеччини. Усі тваринки колись мали дім. У кожного своя болюча історія: хтось втратив власників, когось просто кинули.
Наш Шаман, наприклад, евакуйований із Херсонщини, боявся навіть шурхоту, бо пройшов пекло. А тепер — набрав вагу, його рани, і фізичні, і душевні, загоїлися нашою любов’ю. Він уже «тримає» праве крило вольєрів і пояснює неслухам, хто тут головний.
Ми йдемо далі. І нехай Бахмутський майданчик залишився лише в спогадах, його душа живе тут, у новій «Ладі».
– Хто є вашими рятівниками в умовах, коли існування повністю залежить від доброти сердець?
– Наші життя й лікування тварин тримаються лише завдяки благодійним внескам. Я хочу подякувати всій нашій спільноті, а особливо неймовірним бахмутянам, які тримають притулок на плаву. Це щоденна дорога боротьба: лише один місяць виживання «Лади» обходиться приблизно в 100 тисяч гривень.
Наша берегиня — благодійниця Інна Гайдай. Вона не просто стежить за життям «Лади», а є тією людиною, яка організувала життєво необхідний збір коштів.
Окрема і величезна подяка нашим надійним партнерам, які допомагають протягом всього часу існування: фондам «Happy Paw», Благодійному фонду UFA, «Допомагаємо тваринам UA» та «UAnimals».
«Лада» також тримається на молоді та її добрих справах. Нещодавно до нас прибув десант допомоги. Учні Черкаського ліцею організували цільовий збір і привезли його особисто. Ці молоді люди перетворили співчуття на конкретну дію. Особливо гріє душу те, що підтримка йде від ліцеїв, де працюють учителі-переселенці: Дніпровський ліцей, Обухівський ліцей. Молодь цих міст, натхненна бахмутянами, організовує акції та збори.
Олександра МИРНА.
Ваша допомога притулку, де зараз проживає понад 200 евакуйованих тварин, може бути як фінансовою, так і кормами, ліками. Якщо ви маєте бажання й можливість, допоможіть «Ладі»!
Найменування отримувача: ГО БТЗТ ЛАДА
Код отримувача: 37868823
Рахунок: UA113052990000026001033900793
Банк: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
ПриватБанк: 4731219650296076
ПУМБ: 5355 2800 3944 9234
Монобанк: 4441 1144 2695 0984
Банка Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/2BDRYuBHQX
Номер картки Банки: 5375 4112 0465 1983
PayPal: m.shazhko@gmail.com
Для тих, хто не може попросити
Олександра Міняйло, студентка, бахмутянка:
— Я завжди вірила, що справжній стиль людини визначається не тим, у що вона одягнена, а тим, як вона ставиться до найбільш вразливих. Для мене це тварини.
Коли «Лада» ще була в Бахмуті, я намагалася підтримувати їх, регулярно перераховувала та досі перераховую гроші на їхні потреби. «Двадцятка Добра» – важлива акція, яка об’єднує небайдужих людей. І це відчуття причетності до великої справи, коли ти знаєш, що твої 10 чи 20 гривень перетворюються на реальну допомогу, є неймовірним. Допомагати може кожен, для цього не обов’язково бути мільйонером. Можна, наприклад, піти пішки та заощадити кошти, щоб віддати їх на потреби тваринок. Я запрошую кожного: 10 чи 50 гривень, заощаджені на чомусь несуттєвому, можуть стати вирішальними для Бахмутського товариства захисту тварин «Лада».
Місія, що єднає
Євгенія Ісайкіна, заступниця директора з виховної роботи Черкаського ліцею:
— Коли «Лада» евакуювалася з Бахмута до Дніпропетровської області, ми вирішили, що наш обов’язок — підтримати їх. Для мене цей притулок – символ незламності й віри в те, що життя переможе.
Я кажу нашим учням: допомога – це не лише гроші, це частина вашого часу і вашої душі. Ми організували в ліцеї збір коштів для придбання кормів, медикаментів та необхідних речей. Але справжня місія почалася потім, коли наші старшокласники приїхали до «Лади».
Ці поїздки до притулку стали для ліцеїстів найкращим виховним досвідом. Я підкреслюю: справжнє виховання відбувається не за партою, а в спільній дії. Наші учні довели, що навіть невелика шкільна спільнота здатна на великі справи.
Запрошуємо всіх долучитися до допомоги «Ладі». Кожна гривня, кожна пачка корму, а головне – кожне щире серце – наближає нас до перемоги на фронті людяності.
Зібрати мільйон
Інна Гайдай, бахмутянка, волонтерка:
— Я, як і багато хто з бахмутян, проходжу важкий шлях випробувань війною. Але маю ще особливу місію — порятунок підопічних Бахмутського товариства захисту тварин «Лада», що евакуювалося до Вільного.
Ситуація критична. Ціни на корми та ліки стрімко зростають, і притулок абсолютно не справляється. Вартість медикаментів ставить опікунів перед нестерпним вибором: годувати чи лікувати.
А ліки потрібні всім. Чому? Бо в «Ладі» — усі тварини вікові, старенькі та хворі. Таких, зазвичай, ніхто не всиновлює або ще гірше – їх викидають на вулицю. «Лада» — це їхня остання надія, останній дім, звідки вони йдуть на Веселку.
Ховати щоразу тих, до кого прикипів душею… Я навіть не розумію, як у трьох опікунів вистачає сил на все це. А більше й нікому. І це нескінченний цикл: у «Ладі» знову новенькі, знову хвора тваринка, знову евакуйовані собачки, знову покинута доля.
Ми з підписниками мого Telegram-каналу «Бахмут» поставили собі амбітну, але життєво необхідну мету — зібрати мільйон гривень на річне утримання притулку. Поки що назбирали лише близько 200 тисяч гривень.
Звісно, мільйон – це дуже багато. Але якщо поділити його на рік і на кількість тваринок, виходять самі копійки. Ми можемо подарувати «Ладі» надію на цілий рік ситого й теплого життя. Невже вони того не варті?
Олександра Колягіна, бахмутянка, власниця кав’ярні «Моя точка Б» у Києві:
— Переїзд до Києва, як і для більшості бахмутян, став моєю «Точкою Б» – початком нового шляху. Відкриваючи тут власну кав’ярню, я розуміла: зараз не час для гучних свят. Наш бізнес має служити більшій меті. Я одразу звернулася до друзів та відвідувачів із закликом: несіть на свято не квіти, а корм для песиків. Я вирішила, що наше відкриття, а також увесь наступний тиждень, стане для них тижнем підтримки. Кожен пакет корму, принесений замість букета, став для нас ціннішим за найпишнішу композицію.
Цей шлях ми продовжили, і він став філософією кав’ярні. На свій день народження я знову попросила друзів та відвідувачів допомогти «Ладі». Це була подвійна радість: святкувати життя і водночас рятувати його.
Подібні ініціативи завжди викликають неймовірний відгук. У підсумку, було зібрано понад 70 кілограмів життєво необхідного корму.
Ми оперативно відправили цю допомогу, і я точно знаю, що кожен кілограм став чиїмось ситим днем, чиєюсь надією на завтра. Це доказ того, що доброта має форму, вагу та чітку адресу.
