Вибір у мешканців міста Бахмут був невеликий. Навіть в страшному сні нікому з нас не могло наснитися те, що сталося в житті кожного бахмутянина.
Свою історію газеті Вперед» розповіла землячка з Бахмутського району Зінаїда Кузьминівна.
-До початку весни 2023 року я ще знаходилася вдома, біля селища Ягідне. Попри все садила город. Доки не попала під такий обстріл, що ледве врятувалася, уламки снарядів летіли прямо на мене. До цього ще пробиралася вулицею до старенького брата, приносила йому горячу їжу.
Я бачила як по вулиці бігали перелякані корови та кози, курей взагалі розкидало вибуховою хвилею. Плакала та переказувала ці страхіття сусідам.
Коли не можна було виглянути з погребу, а онук сусідки отримав поранення в ногу, усвідомила цю реальну небезпеку.
Дуже тяжко було розлучатися з курками, що несли нам яйця та вутками. В курятнику я висипала все зерно, що заготовила на майбутні кілька місяців, поставила побільше води та зняла з засову двері, щоб надалі пташина родина змогла врятуватися від голоду…
Разом з 74-літнім братом Миколою та сусідами взяла валізу й, гірко плачучи, сіла в автівку…
Далі подолали шлях до Харківщини. Спочатку орендували житло в приватному секторі разом з сусідами-земляками Іриною та Василем.
Зараз проживаємо з братом в харківській однокімнатній квартирі лише за оплату комунальних послуг. Отримуємо допомогу від благодійників. Тут, у Харкові, багато наших земляків. А все ж дуже хочемо до рідного порогу, городу, де своя морквина, цибулина. А може, й дочекаються нас наші собака та кішечка, що зникли під час обстрілів.
Випробування на міцність триває. Намагаємося оговтатись від пережитого. Звернулися до лікарів. Зробили обстеження.
Сумуємо за роботою. Літом вдома її було дуже багато, і ми завжди отримували від неї задоволення.
З іншого боку розуміємо, що сьогодні немає нічого іншого, як чекати закінчення війни. А потім повернемося до родинного гнізда. Попереду багато планів. Тільки б дочекатися мирного неба! Тільки б дожити до цього щасливого часу!
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Дуже хочеться ДОДОМУ . Немає сил жити на чужині.У нас є надіящо ми повернемося додому.Скоріше цеб настало Ми ВІДБУДУЄМО НАШЕ РІДНЕ МІСТО.