Володимир Чурілов народився в Сіверську Бахмутського району, навчався в місцевій школі №3, потім в індустріальному технікумі в Бахмуті, де здобув фах менеджера. Продовжив навчання в Донецькій державній машинобудівній академії, отримав ступінь бакалавра з економіки та підприємництва. Працював у Харкові за спеціальністю, потім на різних об’єктах будівництва. У 2017 році одружився, з дружиною Каміллою виховував сина, який народився у 2018 році.
«Коли почалася велика війна, Володимир сказав: залишаємося в Харкові, хоча я пропонувала евакуюватися кудись у більш безпечне місце, – згадує пані Камілла. – В Харків же переїхали його батьки з Сіверська. Мій чоловік був геть не конфліктний, вирішував усі спори без емоцій та криків. Дуже любив сина».
Камілла згадує: Володимир часто водив сина на річку, навіть проживаючи у квартирі, любив копирсатися в землі. Завжди разом із хлопчиком щось висаджував на своєму маленькому «городчику» біля будинку.
«Техніку любив, потихеньку навчав цього й дитину, – каже дружина. – Коли спробував у свою відпустку попрацювати в бригаді будівельників, відчув, що знайшов своє. І далі разом із хлопцями став робити ремонти «під ключ». Він просто «кайфував» від цього, постійно розвивався, цікавився новинками в цій сфері, підходив до цього творчо та відповідально».
У серпні 2025 року Володимира мобілізували в 92-у бригаду імені кошового отамана Івана Сірка, де він отримав посаду снайпера-стрільця. Спочатку боронив Харківський напрямок, потім разом із побратимами воював на Дніпропетровщині.
З 28 листопада 2025 року Володимир Чурілов вважався безвісти зниклим. Рідні здали зразки ДНК, подали заяву, сподівалися, що їхній воїн знайдеться живим. Але коли в лютому 2026 року ЗСУ відбили територію, де за наявною інформацією міг загинути Володимир, там знайшли тіло, яке за прикметами впізнали рідні.
Володимир Олександрович Чурілов похований у Харкові, на Алеї слави.
У нього залишилися дружина, син і батьки.
Єлизавета Гончарова.
