Відновили з нуля
Спекотний день, багато відвідувачів, чимало турбот за межами роботи – лунають тривоги, нещодавно «прилетіло» неподалік від квартири сестри, а вдома хворіє й чекає старше покоління. Але майстриня-перукарка з 36-літнім досвідом роботи бахмутянка Олена Сидоренко знаходить час і ділиться з нами своїми думками: «Ніколи не прагнула міняти професію. Ні тоді, коли вимушено поїхала з Бахмута й опинилася за кордоном, ні тоді, коли повернулася до України й оселилася в новому незнайомому місті».
-У Бахмуті в мене був салон «Шарм» і багато клієнтів, – розповідає пані Олена. – Коли із сестрою Оксаною опинилися в Полтаві, довго обирали приміщення, аби недорого й затишно водночас. Побачили кімнату з метеликами й серце тьохнуло: метелики були знаком рідного «Шарму». Так і обрали це приміщення. Але назву дали іншу – «Марафет», бо починаємо з чистого листа, і в Полтаві все буде наново.
Частину обладнання для перукарського салону вдалося вивезти з Бахмуту, ще коли була така можливість. А коли сестра Оксана покликала Олену переїхати до Полтави, уже почали шукати приміщення. Те, що пропонували ріелтори, не подобалося. І ось одного разу, проходячи повз ринок, побачили оголошення на будівлі: «Здаються в оренду офіси» – і наважились зайти.
– Це виявився колишній будинок заводу «Легмаш», – ділиться Олена Сидоренко. – Керівництво нас зустріло привітно. Ми пройшли лабіринтом коридорів. І спочатку зніяковіли: як нас тут відшукають? Подумали, що можна в крайньому разі стрілочки-вказівники повісити. Але ще вагались, відповіли, що поміркуємо. А коли вийшли, глянули одна на одну й сказали самі до себе: чого шукати, тут начебто добре, і метелики як в Бахмуті знову ж таки…
Так «Марафет» і відкрився 1 вересня 2022 року. Першими клієнтами стали військові з місцевого шпиталю – як то кажуть, прийшли по стрілочках. Потім була інформація в групі «Полтава. Переселенці» й стали приходити люди із Запоріжжя, Слов’янська, Маріуполя, Херсону.
А коли приходили бахмутяни, то це була як зустріч з ріднею – і сльози, і спогади, і обійми. Навіть спочатку люди похилого віку з осередку «З Бахмутом у серці. Полтава» отримували стрижки й зачіски в подарунок. Полтавська перукарня немов стала маленьким центром об’єднання бахмутян. І донині до Олени й Оксани приїздять співвітчизниці з Бахмуту, які наразі мешкають у Києві, Сумах, Кременчузі, але так і не змогли там знайти «свого» майстра. Приїжджають, аби стати красунями, і навіть залишаються ночувати у майстринь-землячок вдома, бо тут вони рідні.
Не тільки фінансові складнощі
Починати з нуля було важко, перші місяці працювали без зарплатні, але й в «мінус» не пішли. І це дуже важливо.
-Оксана – гарна колористка, я більше люблю робити стрижки. Така в нас власна справа. Спочатку в Полтаві було непросто не тільки через фінансові складнощі, а й через те, що все доводилося робити самим, відбудовували свій бізнес власноруч у буквальному сенсі. Важко було й через те, що жінки інші. Україна ж велика, бахмутянки одні, полтавчанки інші, різні характери, різні вподобання. Але за три роки призвичаїлися. І не стоїмо на місці – навчаємось актуальним тенденціям онлайн, і прямо в салоні в нас проходив семінар. Зараз і самі викладати можемо, – резюмує Олена Сидоренко.
Закохані в професію
За даними Державної служби зайнятості відомо, що на початок 2025 року в Україні було зареєстровано понад 4,6 млн вимушено переміщених осіб, серед яких 59,8% складають жінки. Водночас дослідження Міжнародної організації з міграції (МОМ) вказують на те, що працевлаштовані з усіх переселенців приблизно 40% і тільки 4% з них самозайняті.
За непростих воєнних обставин не кожен відчуває себе в змозі відновити свою власну справу. Бахмутянка Ольга Григор’єва, майстриня нігтьової естетики, планує це зробити згодом, але й зараз залишається вірною професії, яку обрала 23 роки тому.
-Дуже люблю свою роботу й до сьогодні відчуваю насолоду, займаючись нею, – каже майстриня. – Як і ми з Оленою, багато бахмутянок, які працюють у сфері краси, закохані у своє діло.
Ольга – давнішня знайома Олени Сидоренко, до неї вона приходила в рідному місті на стрижку ще в дитячі роки. А наразі теж у Полтаві вирішила робити те, про що каже: «Усе життя пиляю нігті».
-На Комарівці в Бахмуті був у мене власний кабінет. У 2018 році якраз отримала вищу освіту з моделювання і складних корекцій – удень працювала, а ночами вчилася. Вирішила розпочати ремонт і переобладнання – а тут ковід, потім війна. У 22-му році під бомбардуваннями вивозила свій професійний стіл, крісло, сухожарову шафу. Спочатку оселилася в Кам’янець-Подільському й там почала працювати.
Щоб скоріше стати на ноги
На заході країни жінка пробула півтора роки, уже й постійних відвідувачів стало з півсотні. Але рідні переїхали на Полтавщину й вона за ними – до Полтави. Тут радісно зустрілася з Оленою, і та навіть допомогла знайти квартиру. А ось із працевлаштуванням довелося чекати.
-Останні гроші витратили на переїзд, у мене ж двоє дітей, – зазначає Ольга. – У той час виручала лише гуманітарка. Я вирішила працювати за наймом, щоб скоріше стати на ноги. І не те, щоб зовсім не було вакансій, просто в мене були вимоги, які я вважаю справедливими: щоб матеріали були якісними й облаштування робочого місця не шкодило здоров’ю майстра. Можливо, хтось у воєнний час вважає це другорядним, але не я.
Через майже місяць пошуків Ольга, нарешті, знайшла роботу. І довела роботодавцям, що не тільки вміє сумлінно працювати, а й знає, як налагодити таку роботу ефективно. За деякий час власники скористалися грантовою допомогою і за порадами Ольги обладнали сучасний салон.
Нове місце, новий досвід
-Думаю про власний розвиток. До речі, у Кам’янці-Подільському навчилася у молоді як себе рекламувати. У Бахмуті це було непотрібно, там працювало «сарафанне радіо». А на новому місці опанувала просування послуг в інтернеті, соцмережах – і вперед, працювати. А ще у Полтаві побачила вашу «Впередку», дуже за нею скучила. Відвезла газету й батькам, для них це грамулечка Бахмута, – посміхається майстриня.
Вимушено подорожуючи різними регіонами, Ольга Григор’єва мала змогу на власні очі побачити роботу колег, і дійшла втішних висновків: сфера краси працює, українки попри всі обставини намагаються бути привабливими. І вона як професіонал знає так багато, що вже планує вчити клієнтів як обирати майстра, щоб нігті були й красиві, і здорові.
Також жінка поділилася думками щодо відкриття власного кабінету. Але для Ольги це справа майбутнього. Можливо, потрібно буде звертатися по грантову допомогу, а із цим вона особисто не стикалася.
Де знайти допомогу
Зрозуміло, що відновлення своєї справи це не тільки бізнес-процес. Це відновлення себе як особистості в певній галузі, відновлення професійної складової свого життя. А ще такі історії доводять, що попри поширені стереотипи, внутрішньо переміщені особи не є тягарем для держави. Навпаки — багато хто з них активно долучаються до економічного, соціального й культурного життя там, де знайшли прихисток. Значна частина переселенців працює, відкриває бізнес, створює робочі місця, наповнює місцевий бюджет. А відродження і відбудова малого та середнього бізнесу – це теж частина відбудови країни.
Держава намагається допомогти в цьому. В Україні існує грантова програма «Власна справа». З її деталями можна ознайомитись на сторінці Державної служби зайнятості https://www.dcz.gov.ua/people/micro
Консультації надають фахівці Слов’янсько-Бахмутського управління Краматорської філії Донецької обласної служби зайнятості https://www.facebook.com/bahmutmcz/?locale=uk_UA
Український Червоний Хрест разом з міжнародними партнерами пропонує участь в програмі підтримки «Перезавантаження» https://redcross.org.ua/news/2025/07/119340/
Інформацію про гранти на відновлення мікро-, малого і середнього бізнесу, що постраждав від війни, також розміщують громадські організації, наприклад https://chaszmin.com.ua/do-20-000-dol-granty-na-vidnovlennya-miko-malogo-ta-serednogo-biznesu-shho-postrazhdav-vid-vijny-mercy-corps/
Головне – звертатися до офіційних, перевірених джерел.
Надія Панкратова
Фото: з архівів Олени Сидоренко і Ольги Григор’євої.
