З бахмутянкою Ларисою ми познайомилися у соціальних мережах. Лариса написала, що після евакуації з Іванграда вона з чоловіком мешкає у модульному будинку, шелторі, у Гостомелі.
Мені стало цікаво, як вона туди потрапила та у яких умовах проживає, то я зателефонувала землячці.
В той день вона святкувала свій день народження, а ще й їхала за кермом авто. Як мені стало відомо потім, саме на тому автомобілі вона й покинула бахмутське пекло…
-Коли почалася війна, – розповіла Лариса, – ми, як і усі бахмутяни, не вірили, що бойові дії будуть настільки активними. Мріяли пересидіти та дочекатися миру. Все ж таки, городи треба саджати, потім урожаї збирати. Так йшов час.
Ми жили в Іванграді, то, коли підірвали дамбу, нас відрізало від міста.
У травні 2022 року я відправила стареньку матусю у Німеччину до брата. Бо почалися проблеми з інсуліном, а вона у мене хвора на цукровий діабет.
У матусиному будинку оселилися наші військові. Все ж не в окопах відпочивати.
Коли зникла електрика, я ще трималася, бо у нас був газ у балонах.
Але коли почали низько літати літаки, розкидуючи тепловушки, займався вогнем камиш, що у нас у город,, то було вже лихо.
У серпні я надумала їхати. Але шляху не було зовсім. Через дамбу неможливо, а через Зайцево були підірвані мости…
Тоді я звернулася за допомогою до ЗСУ. На танках та БТРах військові розчищали мені шлях.
Збирала я речі швидко, чесно кажучи, впхнула все, що змогла, але як потім з’ясувалося, саме необхідне й забула. О п’ятій ранку забрала з собою свою Кнопу, дворнягу, а Тобіка не знайшла, бо він злякався вибуху ввечері, та збіг світ за очі…
Тільки я з того пекла виїхали, як почалися прильоти…
Доїхала я з Кнопою до Дніпра, там переночувала. Зранку відправилася до Гостомеля Київської області. Там моя онука зі своїм чоловіком-військовим орендувала житло.
Деякий час ми з чоловіком та моїми дітьми, онуками жили під одним дахом. Але зрозуміли, що то дуже тісно. Але і грошей на оренду квартири не було. Тоді я звернулася до місцевої влади. Мені запропонували модульний будинок. Пішли ми подивилися. Були вражені. Це модульне місто, де мешкають у одному блоці місцеві люди, у них зруйновані будинки, а інший блок для ВПО.
Схоже це на вагончик. Довгий коридор з 20-ма кімнатами по 10 квадратних метрів. У кожній дві двоярусні кроваті, шкаф, стіл і стільці. Родина навіть з двох чоловік займає таку кімнату. Маленькі тваринки теж не проблема.
На коридорі є санвузли та душеві для чоловіків та жінок. В наявності кімната для прийому їжі, там можна й готувати. Всі зручності, обладнання, пральна машинка з сушкою. Дуже гарна кімната відпочинку з меблями, телевізором, ігрова кімната для діточок. Іграшки теж є.
Світло в нас завжди, бо стоїть генератор. Конвекторне опалення, дуже комфортно та тепло.
Ми нічого не сплачуємо, живемо безкоштовно до офіційного закінчення війни. Потім ще два місяця маємо право там залишатися, щоб знайти житло та переїхати.
В обід нам безкоштовно привозять їжу благодійники. Велике їм спасибі. Пообіцяли провести інтернет. Навкруги облагороджують територію. Якщо комусь з наших земляків ніде жити, ласкаво просимо у Гостомель. Вільні місця ще є.
