У холодний грудневий день у харківському метрополітені сталося справжнє диво. На станції метро «Ярослава Мудрого» вперше зазвучало піаніно «Україна», врятоване з охопленого війною Бахмута. Інструмент, який пережив евакуацію, обстріли й дві реставрації, заговорив мовою музики — мовою рідного міста, що нині стерте з лиця землі.
Подія відбулася в межах культурно-соціального проєкту Voice of Life, ініційованого групою компаній «Октава» та інвестиційною компанією Octava Capital. Цей проєкт має особливу місію — рятувати, відновлювати та повертати до життя легендарні українські піаніно марки «Україна», виготовлені на Чернігівській фабриці, що припинила існування у 2000 році. Ці інструменти — не просто музичні. Вони є частиною нашої культурної ДНК, свідками дитячих занять у музичних школах, родинних свят і великих мрій.
Саме такою була й бахмутська «Україна».
Дорога через випробування
Піаніно вивезли з Бахмута, рятуючи від знищення. Після евакуації інструмент уперше відреставрували, але згодом його знову довелося відновлювати — вже після обстрілу виробничих приміщень у Києві, де проходили реставраційні роботи. Попри все, «Україна» вистояла. Її налаштували, відновили звучання й оформили у яскравому кольорі — як символ життя, що перемагає темряву.
Спочатку інструмент планували передати до однієї з музичних шкіл Харкова. Та, як розповіла заступниця директора департаменту культури Харківської міської ради Тетяна Мараховська, через дистанційний формат навчання було вирішено подарувати піаніно нову, особливу роль — звучати для людей у безпечному просторі метро. Так музика стала доступною кожному.
Концерт, що торкається серця
Під час презентації інструмента у вестибюлі станції «Ярослава Мудрого» викладачі Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського та учні міських дитячих музичних шкіл виконали класичні твори й композиції українських авторів. Музика лунала під землею — там, де харків’яни щодня шукають захист від повітряних тривог. І саме там вона стала особливо зворушливою.
«Зворушливо до сліз… Тепер частинка нашого міста буде зустрічати й проводжати нас у щоденних справах, звучати голосом рідного Бахмута», — ділилися емоціями бахмутяни, які були присутні на події.
Відтепер піаніно постійно перебуватиме у вестибюлі станції метро «Ярослава Мудрого» й буде відкритим для всіх охочих — для дітей, студентів, професійних музикантів і просто небайдужих людей, які хочуть доторкнутися до музики та історії.
Кожен куточок України матиме свою «Україну»
Керівниця PR-відділу компанії «Октава» Євгенія Попенко під час презентації наголосила: команда проєкту прагне повернути піаніно «Україна» друге життя й зробити їх доступними у найрізноманітніших просторах — у метро, торговельних центрах, ліцеях.
«Сподіваємось, що кожен куточок України матиме свою “Україну”: таку унікальну, яскраву, гарну, на якій можна зіграти й дійсно доторкнутися до цієї історії», — сказала вона.
Voice of Life вже відновив близько 20 інструментів, які звучать у Києві, Львові, Вінниці. Тепер до цього переліку додався і Харків — із бахмутським серцем усередині.
Проєкт має й благодійну складову: на потреби Збройних Сил України збирають кошти, а на відреставрованих інструментах залишають автографи відомі артисти — зокрема Jamala та Євген Хмара. Це перетворює кожне піаніно на справжній арт-об’єкт і носій пам’яті.
Без культури зникне нація
Про глибший сенс ініціативи в ефірі програми «Ранок Вдома» розповіла CEO Octava Capital Тетяна Андріанова:
«Як народу немає без мови, так і без культури може зникнути нація. Ми вважаємо, що твори Лисенка, Бортнянського, Леонтовича повинні звучати саме на вітчизняних інструментах».
Композитор і музикант Дмитро Шуров зізнається, що піаніно «Україна» супроводжує його з дитинства. Він згадує поїздки на фронт і зруйновані міста, де серед руїн залишалися музичні інструменти — мовчазні свідки знищених домівок і життів.
– Піаніно “Україна” — це те, що я бачив з самого раннього дитинства, – розповідає композитор, музикант Дмитро Шуров. – Це для мене дуже рідне. З початком повномасштабної війни, ми багато їздили до військових на фронт з концертами. На мене справила враження одна історія. Це було два інструменти — залишки рояля, який стояв в будинку культури в Ірпені, та піаніно “України” в Ізюмі. Ми приїхали туди після деокупації. Там є один будинок, в який влучила ракета. Подвір’я цього будинку — це могили людей. На четвертому поверсі на краю залишилося стояти піаніно, тобто воно стояло стінкою до стіни, якої якось вже не існує. Я випадково його побачив, коли ми проїжджали повз. Це такий був момент, коли навіть ходити там було страшно, бо ще не все розмінували. Я спробував залізти туди, пройшовши через всі ці квартири, через цю зруйновану квартиру, але так і не зміг до нього дістатись. До нього дістатись можна було виключно на крані. Коли все навколо руйнується, нищиться все живе, все, що ми любимо, треба боротись. Треба залишати найкращі речі з нашого минулого, для того, щоб потім їх розвивати. Весь цивілізований світ тримається на цьому. Ми не можемо просто брати щоразу змивати все і починати спочатку.
Голос, що житиме
Сьогодні бахмутське піаніно «Україна» звучить у Харкові. Воно зустрічає й проводжає людей, дарує надію й нагадує: Бахмут живе. Його голос — у кожній ноті, у кожному акорді, що лунає під землею, але спрямований угору, до світла.
І поки звучить музика — звучить і наше місто.
Автор: Олена Рибальченко.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
