Український контрнаступ розглядає Френк Ледвідж – адвокат та колишній військовий офіцер, який служив на Балканах, в Іраку, Афганістані. Автор книги “Програш у малих війнах та інвестиції в кров”.
У виданні The Guardian опублікована його стаття “Час для контрнаступу України спливає. Її союзники матимуть вирішальне значення у тому, що буде далі”. Зокрема він пише:
Вже зрозуміло, що український контрнаступ не досягне жодних значних успіхів. Хоч він і не провалився, він ніяк не нагадує ту блискавичну перемогу, на яку сподівалися оптимісти. Це не має бути великим сюрпризом. Адже йдеться про виснажливу боротьбу, серію операцій у дусі «відкуси та втримай», яка більше схожа на західний фронт часів Першої світової війни, ніж на бліцкриги останніх років.
Наразі західні чиновники досить відверто заявляють, що прориву добре обкопаних російських ліній найближчим часом не станеться. Українці також стикаються з наростаючою загрозою на сході, оскільки росіяни просуваються у напрямку Куп’янська і там ситуація описується як «складна». Внаслідок цього українці обмінюються звинуваченнями зі своїми союзниками.
«Українці небезпідставно вказують на те, що більша кількість західної техніки могла б вирішальним чином вплинути на ситуацію. Враховуючи, що тисячі танків, бронемашин та артилерійських систем зараз перебувають на складах США і навряд чи потраплять на схід, вони мають рацію. Друзі України кажуть, що якби українці використовували тактику «загальновоєнного бою», якій їх навчали, і розгорнули свої сили по-іншому, то можна було б досягти більшого прогресу»
Ледвідж вважає, що в основі операцій об’єднаних сил лежить повітряна потужність, якої Україна зараз не має. Численні заяви про передачу Україні винищувачів F-16 приховують реальність того, що вони, по суті, не будуть розгорнуті в будь-якій кількості до кінця наступного року. Британські та американські генерали висловлюють свою думку, даючи поради в дусі «виснажуйте, розтягуйте та завдавайте ударів». Ця поширена теза, ймовірно, походить від того ж клубу медіа-офіцерів, які в Афганістані радили західним силам «очищати, утримувати та будувати».
«Українським генералам, які, на відміну від своїх британських чи американських колег, насправді досить успішно воювали у звичайній війні, можливо, варто прислухатися до своїх власних порад», – вважає британський військовий.
Але час починає давити. Обіцянка президента Джо Байдена, що регулярно повторюється, підтримувати Україну «стільки, скільки буде потрібно», звучить добре, але ніхто не має ясного уявлення про те, що це насправді означає. Українцям можна пробачити віру в те, що це означає «поки ми не досягнемо наших військових цілей», які дуже чітко викладені у мирному плані Володимира Зеленського із 10 пунктів.
План, серед іншого, передбачає повернення всієї законної території України, включаючи Крим, який головнокомандувач Збройних Сил України назвав своїм «центром тяжіння» та головною метою. Через ризик російської ядерної ескалації у найвищих урядових колах США дуже мало бажання допомагати Україні повернути Крим, якщо взагалі є таке бажання. План Байдена, схоже, не включає головну мету війни України.
«Якщо ми зробимо зараз обґрунтоване припущення, що війна, ймовірно, продовжуватиметься і після 2024 року, два інші питання, які стають все насущнішими, мають бути в центрі уваги західних (особливо європейських) стратегів. Один із них неминучий, інший – лише дуже ймовірний. По-перше, це президентські вибори у США. На виборах адміністрація Байдена намагатиметься відкалібрувати рівень підтримки та сприйняття ризику ескалації, який буде готове прийняти все більш скептично налаштоване населення США. Звичайно, не виключено, що новий президент може повністю змінити стратегічний ландшафт.
По-друге, є Тайвань і ширший західний Тихоокеанський регіон, який має значення для України. Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі заявив у 2019 році, що основні зусилля американських військових спрямовані на Тихоокеанський регіон. Американські військові та представники розвідки наполягали на тому, що китайська загроза Тайваню стане “явною” до 2027 року. Крім того, існує також постійна можливість серйозного спалаху в Південно-Китайському морі, де діють аналогічні міркування.
«Якщо війна в Європі все ще триватиме, вона розглядатиметься та сприйматиметься як шоу. Ведення війни буде значною мірою до рук Європи. За нинішнього стану речей це цілком може приректи Україну на поразку».
