У Кременчуці презентували виставку юної художниці з Бахмута
У Дитячій бібліотеці на Соборній у Кременчуці цього тижня панувала особлива атмосфера — тепла, щира й водночас сповнена світлої туги за домом. Саме тут відбулася презентація виставки «Такий різний світ» нашої землячки юної художниці з Бахмута Маргарити Слєпцової. Маргарита – учениця Школи мистецтв №1 Бахмутської міської територіальної громади.
Ця подія стала частиною Національного проєкту «Пліч-о-пліч: Згуртовані громади», який об’єднує міста, що пережили війну, через спільні культурні ініціативи.
Розмова без слів
У кожній роботі Маргарити — тихий голос рідного Бахмута. Голос, який не заглушили ані вибухи, ані втрати, ані вимушена дорога в інше місто. На її полотнах — дім, який людина носить в серці; вулички, яких більше немає, світло, яке дівчина там бачила, тепер зберігає й ділиться ним із тими, хто поруч.
Картини говорять про стійкість, про пам’ять, що переживає навіть руйнацію. Про коріння, яке залишається живим, хоч би як далеко занесло життя. Вони ніби створені для того, щоб нагадати: місто може бути зруйнованим, але внутрішній світ — ніколи.
Хто пережив, і хто підтримує
Цей день у бібліотеці став не просто мистецькою подією, а діалогом між двома громадами — тими, що пережили, і тими, що підтримують. Мистецтво стало спільною мовою, зрозумілою без перекладу.
Відвідувачі виставки ділилися своїми історіями, розпитували про шлях молодої художниці, про її перші кроки в творчості, про мрії, які не зламала війна. Маргарита охоче відповідала, розповідала про те, як малюнок став для неї способом зберігати себе й говорити про важливе.
По-дитячі щиро
Особливу атмосферу створила присутність учнів 7-го класу кременчуцької гімназії №20. Для багатьох із них це була перша зустріч із мистецтвом, народженим із втрати й водночас сповненим любові.
Школярі ставили питання, уважно слухали, щиро цікавилися:
Звідки приходять сюжети картин?
Як виглядало місто до того, як війна змінила його назавжди?
Чи важко починати творити в новому місці?
У цій щирій дитячій розмові народжувався справжній місток єднання. Слухання ставало співчуттям, а мистецтво — способом зрозуміти іншого.
Мистецтво лікує й нагадує
Виставка Маргарити Слєпцової — це не просто подія. Це нагадування, що кожен із нас живе у своєму «різному світі» — зі своїми втратами, спогадами, радощами й болями. Але всі ці світи дивовижним чином можуть перетинатися там, де є щирість і відкритість.
Саме це й сталося в Кременчуці: дві громади зустрілися через творчість дівчини, яка продовжує нести світло Бахмута в кожному своєму мазку.
І, можливо, саме в такі моменти народжується справжня згуртованість — коли мистецтво лікує, об’єднує й нагадує, що попри різні історії, ми всі прагнемо одного: миру, дому та майбутнього.
Автор: Олена Рибальченко.
_______________________________________________________
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
