Федір Максименко народився 4 лютого (23 січня) 1897 року в селі Біленькому Катеринославського повіту. В 1913 році він разом із родиною переїхав до Бахмута.
1913 рік
Батько Федора – священик Пилип Максименко служив у Благовіщенській церкві, завідував церковно-приходською школою. У Бахмуті Федір Максименко навчався у духовному училищі та в чоловічій гімназії.
Федір Максименко теж мав би стати служителем церкви. Але більшовицький переворот 1917 року вторгся у життя та сплутав усі плани. І замість служителя церкви, Максименко став бібліографом.
У 1917 році Федір Максименко закінчив Катеринославську семінарію та вступив до Київського університету імені святого Володимира. Але через скрутне матеріальне становище повернувся до Бахмута наприкінці наступного року. Там навесні 1919 року він завідував бібліотекою Донецького губернського відділу народної освіти — організовував у місті бібліотеки. В 1920-1921 роках організував в Бахмуті відділ краєзнавства при Губернському Донецькому педагогічному музеї, створеному на базі колишнього земського музею народної освіти. У цей період у Бахмутському повіті Максименко рятує книги, які гинуть у вирі революцій та воєн.
1920 рік
На початку 1920-х Федір Максименко першим на Донеччині уклав покажчик краєзнавчої бібліографії краю. Та зберіг сотні унікальних книжок та музейних експонатів у Бахмуті та Костянтинівці.
У 1921-1922 роках Федір Максименко завідував бібліотечною секцією Бахмутського повітового відділу народної освіти, був завідувачем Костянтинівської центральної бібліотеки, виконував обов’язки бібліотечного інструктора повітового відділу народної освіти.
У 1922 році Федір Максименко перебрався до Києва та за три роки завершив навчання у своєму університеті на історичному відділі факультету профосвіти.
З 1922 року почав працювати бібліотекарем у Всенародній бібліотеці України. У 1928-1931 Максименко закінчив аспірантуру. Кар’єра вченого до Другої світової війни начебто йде вгору. Але у 1933-му він залишається без роботи, як “вичищений” з бібліотеки. Федір Максименко перебивається заробітками у галузевих бібліотеках різних видів промисловості.
1927 рік. З дружиною.
Під час Другої світової Максименко пробував евакуюватись, проте разом з іншими цивільними потрапив в оточення, зумів повернутись до Києва і пробув там всю нацистську окупацію, рятуючи книжки.
У 1946 році Максименко перебрався з Києва до Львова. Відомо, що Максименко до Львова переїхав з дружиною Неонілою Кравченко-Максименковою, яка була біологинею та займалася фармакологією. Максименку тоді ще не було й 50 років. У 1946–1950 він був завідувачем відділу бібліографії, 1950–1974 – заступником директора з наукової роботи, 1974–1983 – завідувачем відділу рукописних, стародрукованих та рідкісних книг Наукової бібліотеки Львівського університету.
Максименко зібрав і власну чималу бібліотеку. В ній були рідкісні матеріали, надруковані на Донеччині, серед яких можно було побачити номери Бахмутських місцевих журналів “Проблиски” і єдиний номер журналу “Вільні думки”.
Максименко помер 6 липня 1983 року, поховали його на Янівському цвинтарі Львова.
У 2016 році вулицю Тевосяна на східній околиці Бахмута перейменували. Їй надали ім’я Федора Максименка.
Фото: Микола Ільків-Свидницький та відкриті джерела
