Народився Олександр Сердюков в Бахмуті, закінчив професійно-технічне училище № 5, отримав фах електрозварювальника. Кілька останніх років працював в Київській області вахтовим методом.
Коли в Бахмуті стало небезпечно, разом з родиною виїхав евакуаційним потягом на Львівщину, згодом їх перемістили до Черкаської області – вони знайшли прихисток у Шполянській громаді, де зараз й проживає родина загиблого Героя.
Олександр майже рік виконував обов’язки перед Батьківщиною у лавах ЗСУ: мобілізувався за місцем тимчасового перебування.
«Він був дуже спокійним, я б навіть сказала, мовчазним. Але побратими відгукуються про нього як про людину, яка ніколи не могла комусь відмовити у допомозі. Він завжди міг підмінити чи підстрахувати», – згадує дружина Марина, яка прожила разом з Олександром п’ять років.
Солдат, стрілець-помічник гранатометника стрілецької роти поліг у бою року біля населеного пункту Синьківка Куп’янського району на Харківщині. Про його смерть рідним сповістив командир Олександра. Марина згадує, що кілька днів чоловік не виходив на зв’язок, що для нього було не характерно. І вже 2 січня 2024 року вона дізналася, що чоловік загинув від прямого потрапляння снаряда. Чоловіка ховали у закритій труні, бо його тіло сильно обгоріло. У Шполі тіло Героя зустріли коридором пошани: на вулицях процесію зустрічали з квітами та на колінах.
У Олександра залишилася дружина, мати, брат та племінники.
Єлизавета Гончарова
