– Мені 71 рік, і заводити нові знайомства важко, – ділиться з нами Світлана Царьова. – Друзі, подруги роз’їхалися. А сюди в хаб я приходжу як до себе додому. На психологічних тренінгах познайомилася з багатьма бахмутянками. Звичайно, для нас це як віддушина. Ну, важко, важко самим…
Світлана Микитівна – двічі переселенка: 2014-го з Горлівки до Бахмута, а 2022-го – з Бахмута до Дніпра. А йдеться про осередок підтримки «З Бахмутом у серці. Дніпро».
Четвертий рік десятки тисяч наших земляків перебувають у статусі ВПО. І з кожним роком стає все очевиднішою неможливість повернення бахмутян додому в найближчому майбутньому. Альтернатива в даному випадку одна – відставити нездійсненні поки що надії і як найактивніше згуртуватися та інтегруватись у громади, що приймають. Особливо, якщо ви пов’язуєте з тими громадами своє майбутнє.
Згуртувати й допомогти
Важко переоцінити значення осередків підтримки мешканців Бахмута, створених у різних регіонах України. Крім гуманітарної, інформаційної, методичної, юридичної та психологічної підтримки містян, вони покликані допомагати їм згуртовуватись і якомога безболісніше інтегруватись у громади, що приймають.
А почалося все з осередку підтримки бахмутян у місті Дніпрі, який очолює Наталя Отюніна.
– У вересні 2022 року з ініціативи начальника Бахмутської МВА Олексія Реви у Дніпрі був створений перший осередок, – відзначає Наталя Сергіївна. – Більшість бахмутян, які евакуювалися з міста, зупинялися саме у Дніпрі та в Дніпропетровській області. Сьогодні осередок обслуговує майже вісім тисяч людей. Крім Дніпровського осередку, у Дніпропетровській області працюють ще два: у Жовтих Водах та у Кривому Розі. Сумарно це понад 11 тисяч бахмутян.
У Дніпровському осередку наразі працює всього троє співробітників. І вони продовжують реєструвати нових громадян. Бо бахмутяни продовжують мігрувати, хтось виїжджає, хтось приїжджає. Тут намагаються підтримати всіх.
Про силу спільноти
У тісному контакті з Дніпровським хабом працюють фахівці та педагоги закладів культури та освіти Бахмутської МВА.
– Серце кожного з нас завжди з Бахмутом, – емоційно наголошує фахівчиня одного з закладів культури Бахмутської громади Ірина Денисенко. – Центр став справжнім осередком тепла й підтримки, де тисячі бахмутян мають змогу знову відчути турботу та силу спільноти.
Шматочок Бахмута у Дніпрі
Ми постійно проводимо тематичні квести, відзначаємо разом державні та народні свята, визначні події в житті країни. Протягом року наші культурні заходи відвідали близько 1000 осіб — як у Центрі підтримки, так і на інших локаціях. Що цікаво, долучаються до нас і місцеві.
До минулого вороття немає
Вікторія Вівденко в Бахмуті була приватною підприємицею, нині – у декретній відпустці. Має двох дітей: син – школяр, доньці 2,5 роки, батьки – пенсіонери. У Бахмуті мали свій будинок, у Дніпрі живуть уп’ятьох в орендованій двокімнатній квартирі.
– Ми, без перебільшення, беремо участь у всіх заходах, які проводяться в нашому хабі. Один із останніх – День молоді. Було круто та весело. Класний танцювальний конкурс організували між батьками та дітьми. Діти, звісно, перемогли. Молодці!
А ще сподобався квест, де необхідно було батькам вказати на карті Бахмута знакові міські локації, а дітям – розташування шкіл. Чесно кажучи, картою орієнтуватися було складно, але нічого, ми з дітьми впоралися. Ну і, звичайно, зворушливі зустрічі зі знайомими, спільні спогади та нові знайомства…
– Щодо інтеграції в місцеву громаду, то тут все не так просто, – журиться Вікторія Євгенівна. – Вже ясно, що до минулого немає вороття. Але якось треба жити. Бо ж у нас діти. Після декретної відпустки я, звичайно, піду працювати. Потрібно купувати житло. Без житла ні про яку інтеграцію не може бути й мови. Це невеликий, але шанс стати членом місцевої громади. Батьки мають ще менше шансів стати дніпрянами. А ось у дітей вони є. Я про це думала і дещо вже зробила. Поряд із онлайн-навчанням у бахмутській школі мій син почав займатися в місцевій секції карате. Там у нього з’явилися друзі з місцевих хлопців, і між ними немає жодних протиріч. Думаю, що згодом він знайде своє місце в цій громаді. Аби війна скоріше закінчилася…
Треба вживатися
У Бахмуті буквально напередодні бойових дій донька Світлани Царьової отримала відомчу квартиру. Почали обживатися. Але клята війна… Нині живуть разом із дочкою та онукою в невеличкій орендованій двокімнатній квартирі в Дніпрі.
– Наш хаб – то частинка Бахмута, – відмічає жінка. – З онукою приходимо сюди на дитячі заходи: майстер-класи, свята з конкурсами, піснями, вікторинами для дітей. Я, звичайно, замислююся про майбутнє. Потрібно якось вживатися в середовище. Крім Бахмутського осередку, ходжу ще до «Гончаренко-центру». Там, в принципі, проводяться такі ж заходи, такі ж люди похилого віку збираються. Але здебільшого не переселенці, а місцеві.
Донька теж спочатку працювала в держустанові Бахмута, проте там пройшло скорочення штатів, і вона перейшла до аналогічної установи в Дніпрі. Таким чином, ми потроху інтегруємося в місцеву громаду.
Маленьких бахмутян помітили
– Ми намагаємося залучати наших діток до заходів, які організовуються безпосередньо Дніпровською міською радою, – підтверджує цю думку Наталя Отюніна. – Зокрема, таких як щорічний патріотичний «Котигорошко», що проходить у День Незалежності України.
Для Дніпра ця дитяча гра є знаковою і традиційно проводиться вже протягом десяти років. Участь у ній дітей бахмутян стала помітною подією в місті. У минулому 2024 році команда з Бахмута навіть зайняла перше місце.
До речі, участь наших дітей у цій грі не залишилася непоміченою владою Дніпра. Про це Тетяна Журова, заступниця директора департаменту молодіжної політики Дніпровської міськради, розказала в інтерв̓ю місцевим ЗМІ.
Стали частиною громади
Подружжя Світлани та Володимира Ковшових добре відоме в Бахмуті. Вони керують зразковим аматорським колективом – ансамблем спортивного танцю «Алегро». До Бахмута Ковшови переїхали з Донецька ще в 2014 році, коли почалися військові дії на Донеччині. Повномасштабне вторгнення змусило їх евакуюватися знову.
Переїзд до Дніпра був вимушеним та швидким. Поштовхом для релокації став ракетний удар по військовій частині в березні 2022 року, поблизу їхнього будинку. Вибиті вікна, тривожна ніч, проведена на підлозі в коридорі, страх перед повторними ударами стали для Ковшових переконливим аргументом на користь негайного від’їзду з міста.
У Дніпрі Володимир і Світлана, крім своєї основної роботи, організували низку всеукраїнських змагань зі спортивних танців, які щороку збирають дедалі більше учасників, серед яких немало й місцевих мешканців.
Здавалося б, за нинішніх умов це майже неможливо. Але ж у них вийшло!
– Коли ми приїхали до Дніпра і запропонували проводити фестивалі, мої знайомі та колеги, які живуть тут, нас підтримали, – розповідає Володимир Вікторович. – 21 січня 2023 року ми провели перший фестиваль „Dnipro winter ball”, у якому взяли участь 389 осіб, а 22 квітня – другий – „Dnipro spring ball”, на якому було вже 439 учасників.
У січні 2024 року кількість учасників Dnipro Winter Ball зросла до 505, а цьогоріч, у січні 2025 року, турнір зібрав рекордні 617 учасників. До змагань долучаються представники різних вікових категорій — від наймолодших дебютантів до досвідчених спортсменів з усіх куточків України. І хоча тепер центр подій у Дніпрі, у кожному турнірі з теплотою та гордістю згадується Бахмут — місто, з якого все починалося.
Необхідно додати, що крім змагань Володимир Ковшов проводить і щотижневі хореографічні заняття: по буднях для дітей та молоді, а на вихідних — для дорослих. До творчого процесу охоче долучаються як ВПО, так і місцеві мешканці, що сприяє новим знайомствам, спільним емоціям і теплій атмосфері єдності.
– На заняття з хореографії до Володимира Вікторовича ми ходимо разом із донькою Алісою, – розказує жителька Дніпра Владислава Ткачук. – Виходить справжня сімейна хореографія, відчуваємо велику користь від цих уроків. Ми цінуємо, що ця талановита людина так швидко стала частиною нашої громади.
…і про дорослих
Попри втрати і біль
Попри активність і широку залученість громади, хаб щоденно стикається з серйозними проблемами. Насамперед, це залежність від підтримки донорів. Багато хто з них вважає, що бахмутяни, вже четвертий рік перебуваючи в евакуації, повинні були влаштуватися на нових місцях, знайти роботу та самі себе забезпечувати.
– Але є вразливі категорії громадян, – обурюється Наталя Отюніна. – Сімʼї з дітьми з інвалідністю як потребували допомоги, так і потребують, причому не тільки матеріальної, а й соціального супроводу. Дніпро – місто неспокійне. Дитячі садки працюють неповний робочий день. Матусі з маленькими дітьми не можуть піти на роботу, бо немає з ким залишити малечу. А пенсіонери, люди з інвалідністю, люди з невеликими статками? Для тих, хто вимушений віддати левову частку своєї пенсії за оренду житла, продуктові набори, що хоча б раз на три-чотири місяці отримає в нашому осередку, – суттєва підтримка.
– Є ще одна менш помітна, але серйозна проблема, – ділиться своїми спостереженнями Наталя Сергіївна, – люди зневірюються. У багатьох є великі труднощі з готовністю інтегруватися в нову громаду, навіть виходити з помешкання, заводити нові знайомства. Ми не перестаємо дивуватися з того факту, що час від часу знаходимо бахмутян у Дніпрі, які гадки не мали про існування нашого осередку підтримки. Але треба жити далі, шукати нові сенси для життя, спілкуватися, підтримувати один одного.
Відсутність власного житла – це дійсно найгостріша проблема. Психологи вважають, що це демотивує і може ускладнювати інтеграцію навіть у найбільш згуртовані спільноти.
– Коли ти не знаєш, чи зможеш тут залишитися, важко будувати плани або з готовністю вкладатися в нову громаду, – каже Тамара Грецька, яка теж разом із родиною опинилася в Дніпрі.
Багато переселенців, навіть попри активну участь, зізнаються, що відчувають хронічну втому від життя в режимі «тимчасовості». Це впливає не тільки на мотивацію до інтеграції, а навіть і на психічне здоров’я.
– Ми ніби вже тут, але в голові все ще там – у Бахмуті. Важко жити у двох містах одночасно, хай навіть подумки, – зізнається наш земляк пан Анатолій.
– Людина не може «пустити коріння», якщо не має впевненості в завтрашньому дні, – пояснює кризова психологиня Олена Дороненко, яка працює з ВПО. – Саме тому навіть у згуртованих спільнотах переселенці часто почуваються «тимчасовими». Це стан постійного очікування: раптом доведеться знову все залишити. Такий хронічний стрес виснажує, знижує здатність до соціальної взаємодії, викликає апатію або тривожність.
За словами фахівчині, інтеграція починається з відчуття, що ти маєш на це право…
Ми дуже горді з того, що попри втрати, біль і розірвані зв’язки з рідним містом, бахмутяни все ж таки не залишаються осторонь життя. Багато хто не лише знаходить сили почати все знову, а й привносить у нові громади частинку своєї культури, традицій та людяності. А ще бережуть Бахмут у серці. Саме в цьому, мабуть, і є сила нашої спільноти.
Віктор Гриненко
Фото від осередку підтримки бахмутян “С Бахмутом у серці. Дніпро”, міського ГЦКіД ім Мартинова та Володимира Ковшова.
За цим посиланням можна знайти адреси та контакти осередків підтримки бахмутян у різних містах України:
