Тільки зараз, знаходячись далеко від рідного Бахмута, розумієш наскільки сумуєш за найкрасивішим містом Землі. Скільки ми відзначали свят та проводили різних заходів, скільки всього запам’яталося…
Саме з любові до рідного Бахмута ми й почали розмову з керівницею творчого колективу «Ліцей», котрий за багато років існування отримав почесне звання «народний». Інна Бережна розповіла, про те, що нещодавно «Ліцей» відсвяткував своє 35-річчя. І хоча дівчаткам не вдалося станцювати на рідній бахмутській сцені, ювілей не пройшов безслідно.
– На даний час я знаходжусь у Славутичі, – говорить Інна Костянтинівна. – Можу сказати, що живу на два міста, бо постійно виїжджаю до Кам’янець-Подільського, щоб провести семінари для студентів. Я тепер ще й викладач хореографічного відділення Бахмутського коледжу культури та мистецтв імені Карабиця. У коледжі змішана форма навчання, то кожного місяця ми збираємося для того, щоб надати майстер-класи та поєднати лекції з практикою. Нещодавно відсвяткували 120-річчя навчального закладу, була велика концертна програма та безліч привітань.
– Коли ви евакуювалися з Бахмута?
– У тому році. Мені потрібно було перш за все рятувати доньку з моєю онукою. Я не хотіла, щоб немовля налякалося від вибухів. Спочатку ми поїхали до Львівської області, а потім до Славутича.
– Інно Костянтинівно, так ви вже бабуся? Як вам ця роль?
– Чесно кажучи, я не відчуваю себе бабусею у класичному варіанті. Деякі й зовсім кажуть, що у колисці моя дитина. Але онука – це таке щастя! Це навіть не дитина, котру народила сама, то маленьке диво до якого моя любов безмежна.
– Чи вдалося вам врятувати якісь костюми колективу?
– Коли машина їхала до Славутича, було це у серпні 2022 року, мій син запропонував забрати хоч декілька з костюмів, саме тих, що діти шили на замовлення. Ми порадилися з моїми вихованцями, та перевезли те, що змогли. Саме зараз мої «ліцеїсти» і мають змогу виступати в них.
– А як ви можете тренувати людей танцю, знаходячись на відстані?
– Мої танцюристи роз’їхалися по всій Україні. Тому призначаємо час, виходимо на зв’язок, вмикаємо відео, я даю матеріал, вивчаємо нові рухи тощо. І хоча малюнка танцю немає, бо кожний танцює окремо у себе вдома, але всі знають його від початку до кінця.
– Інно Костянтинівно, говорять, на 35-річний ювілей дівчата підготували для вас сюрприз.
– Випускники минулих років, котрі всі 35 років існування «Ліцею» жили однією родиною, спілкувалися, святкували дні народження, та теперішні учасники колективу, вирішили, що треба зробити на згадку фільм з привітаннями, спогадами, виступами. У них все вийшло дуже класно від душі. Я теж записала відеозвернення, висловивши надію, що ми разом ще станцюємо на бахмутській сцені МЦКД імені Євгена Мартинова.
– А чому ви назвали свій колектив саме «Ліцеєм»?
– Спочатку він мав назву «Рандеву» по назві першого танцю. А потім, десь через рік, я з дівчатками зрозуміла, що ми постійно існуємо однією родиною, розв’язуємо різні питання, організуємо виступи, гастролюємо. Тобто танці вчать нас жити. Колектив – своєрідна школа життя. «Ліцей» звучить красиво.
У Славутичі я створила філіал «Ліцею». У колективі 15 дівчат, віком від 11 до 16 років. Є серед них і переселенці. Дівчата-вихованці з Бахмута попросили мене не змінювати назву, щоб колектив продовжував жити. Тепер ми з ними «запалюємо» Славутич. Від нас усі в захваті. Стільки вже виступів організували…
– Мені відомо, що ви випробували себе у ролі моделі. Сподобалося?
– Я творча людина, тому завжди хочу пізнавати щось нове, сучасне та креативне. Мені запропонували взяти участь у показі нової колекції відомої української дизайнерки одягу Наталії Дацко. У 2020 році вона стала найкращою у своїй професії.
Нова колекція створена у стилі мілітарі. Війна надихнула дизайнерку на таку роботу. Як виявилося, син Наталії був у полоні… До показу долучили жіночок, які раніше не ходили по подіуму: переселенок, військових. Не знаю як проводився їх відбір, бо мене запросили. Мені сподобалося. Наталія Дацко запропонувала приїхати до Києва, щоб продемонструвати її новий одяг. Я гадаю, що починати ніколи не пізно. Головне, щоб настала довгоочікувана Перемога та ми почали відбудовувати Бахмут.
Тетяна ПОСТОЄВА.
