Після повномасштабного вторгнення російських військ на терріторію України кожен українець відчував страх і невідомість, що буде далі. Але зрозумівши, що ця війна не закінчиться швидко, практично кожен намагається допомогти. Хтось іде добровільно захищати Україну, хтось донатить на закупівлю автівок для військових, а хтось працює у тилу, будує укріплення, в’яже маскувальні сітки або робить окопні свічки, тим самим наближаючи Перемогу.
Нам вдалося поговорити з бахмутянином Романом Зубом, який спочатку робив окопні свічки, а зараз жіночі прикраси… Але про все по порядку.
Ці свічки прості за процесом виготовлення, але допомогають військовим у їх непростому побуті в окопах. Вони і світять, і обігрівають, за їх допомогою можна приготувати їжу або висушити одяг.
– Роман, чим займаєтесь і де ви зараз живете?
– Десь за два роки до повномасштабного вторгнення я працевлаштувався на завод імені Малишева у Харкові, де зараз і працюю електромонтером. Родина евакуювалась із Бахмута у квітні 2022 року у Полтавську область.
– Як виникла ідея виготовляти окопні свічки?
– Побачив у Фейсбуці, що люди це роблять, вирішив теж спробувати. Тим паче, починалась осінь-зима, був запит від військових, треба було якось допомогти хлопцям зігрітися.
– Розкажіть, вам хтось допомогав і як виглядав процес виготовлення?
– Ні, робив сам. Збирав консервні банки, купував та плавив парафін. В якості гніта використовував гофрокартон з картонних коробок Нової пошти, які теж купував. Картон різав на смуги, згортав у спіраль і встановлював у банку. Для запалення свічки брав додаткову картонну смужку, але більшої довжини, ніж висота банки, потім заливав парафіном. Хтось вставляє дві-три смужки, я вставляв одну у центрі банки. Виготовляв свічки у себе вдома у гуртожитку. Вдалося зробити десь 300 свічок, якщо б хтось долучався, то звісно можна було б зробити більше.
– Як передавали свічки військовим?
– Готові свічки передавав волонтерській групі «Бахмут Український», яка допомагає бійцям ЗСУ, тероборони, НГУ та переселенцям. Вони мають контакти військових, тож відвозять безпосередньо їм.
– Чи продовжуєте зараз цим займатись?
– Ні, питався у волонтерів, кажуть, що таких замовлень від військових наразі немає. На вулиці вже весна і трошки потепліло, то ж поки це не актуально.
– Зараз є плани або ідеї, як ще можете допомагати?
– Ще з 2014 року я роблю українські гердани, це така шийна бісерна прикраса у вигляді стрічки, виготовлена з різнокольорових маленьких намистин.
Побачив якось кліп української співачки Navka, де вона була з герданом на шиї. Написав їй у Facebook, запропонував подарувати щось зі своїх прикрас та й відправив їй кілька герданів. Коли поперли орки і вона евакуювалась у Німеччину, сама мені написала і попросила прислати гердани, щоб вона могла їх там продати і купити щось для ЗСУ. Тож я вже рік плету та відправляю їй ці українські прикраси. Navka проводить ярмарки, продає їх з етнічним українським вбранням. З продажу трохи грошей присилає мені, щоб міг купувати матеріал, а вилучені кошти йдуть на автівки для військових, гуманітарну допомогу мешканцям прифронтових міст: ліки, одяг, іграшки для дітей, гігієнічні засоби. Намагаюсь ще таким чином допомогти та наблизити Перемогу.
Олександр Сироєдов
Фото з архіву Романа Зуба
