Евакуація… Це слово стало частиною нашої гіркої реальності. Для одного – це вирок, для іншого – вимушена пауза. А для таких, як Юлія Романуша, – це простір для творчої самореалізації та розквіту. Бахмут, який болить у серці, став невичерпним джерелом енергії, що перетворився на музику.
Викладачк, доцентка Бахмутського ННППІ Каразінського університету, людина, яка 18 років присвятила роботі з молоддю, бахмутянка Юлія Романуша сьогодні відома далеко за межами свого рідного міста. Вона – авторка текстів пісень, музичне виконання яких відтворено за допомогою штучного інтелекту.
Коли слова стають піснею
Хоча її творчість тільки на початку свого становлення, пісні вже звучать на стрімінгових платформах, набирають прослуховування у соцмережах і формують свою аудиторію. Це не тренди, не гонитва за ротацією. Кожна композиція – монолог душі, в якому, навіть якщо тема болюча, завжди міститься позитивна фінальна думка.
Мелодії та слова Юлії не залишилися непоміченими. Її творчість швидко полюбилася й редакції газети «Вперед». Ми вирішили поспілкуватися з землячкою, щоб розкрити таємниці її натхнення.
Від привітань до підтримки
– Юліє, Ви – людина академічного світу, але зараз – авторка проникливих пісень. Розкажіть, як давно пишете вірші? Чи завжди це було такою важливою частиною життя?
– Я писала вірші все життя. Інколи, ще у школі, брала участь у творчих конкурсах. До війни це були здебільшого вірші про природу або вітальні присвяти для друзів та колег. Але справжній поштовх, перетворення віршів на пісні та внутрішня потреба говорити про потаємне, з’явилися саме зараз.
Багато хто з нас переживає дуже болючі речі, але соромиться проговорити свої емоції. У суспільстві ніби не заведено жалітися чи показувати слабкість. Тому я хочу, щоб люди відчули, що їх «почули».
– Ви визнали, що писали вірші завжди, але як відбувся цей перехід до музики?
– Ключовим поштовхом стало моє захоплення генеративним штучним інтелектом. Як людина без музичної освіти, я зрозуміла, що сучасні технології дають мені шанс. Сьогодні пісні, заспівані за допомогою штучного інтелекту, вже не дивина. У тому ж ТікТоці є багато артистів, які саме так позиціюють свою творчість. А коли є час, я створюю і візуальний супровід: роблю кліпи, які складаються з відео користувачів ТікТок (я завжди вказую авторство) та з кадрів, згенерованих тим же ШІ. Це дуже захоплює.
Я активно спілкуюся зі своїми підписниками, створюючи навколо себе справжню спільноту.
Історії, що народилися під час війни
– Давайте повернімося до початку вашого музичного шляху. Якою була перша пісня і як вона виникла?
– Моя перша пісня називається «Голос миру», і вона дійсно особлива. Вона народилася наприкінці червня, коли було багато масованих атак, і наслідки жахливими. У той момент я просто захотіла, щоб це все скінчилося.
Знаєте, спочатку народився приспів. Перші два рядки вже два місяці звучали у моїй підсвідомості: «Ми хочемо почути золоті слова: «Додому повертайтеся, скінчилася війна!»… І коли прийшов час, я записала ці рядки, а згодом куплети «написалися» самі. Коли є справжнє натхнення, пісня ніби надиктовується, ти просто мусиш встигати записувати.
Що цікаво: я зробила багато генерацій зі ШІ, але саме ту першу версію обрала одразу, без сумніву, бо вона викликала непідробні емоції. Навіть у кліпі, який вийшов у стилі мультфільмів Pixar, я візуалізувала бажання миру. Це був перший кліп, який «вилетів у копієчку», але бажання побачити результат перемогло. До речі, цю пісню ми потім навіть презентували в Дніпрі та Києві на Міжнародному дні молоді, організованому Управлінням молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради.
– Мені дуже подобається пісня «Дитинство під небом війни».
– Ця пісня – про ту єдину мрію, спільну для всіх українських дітей та їхніх батьків: жити у світі без війни. Її рядки народжені з подвійного відчуття – болю за мільйони дитячих життів, у які продовжує втручатися війна, і віри, бо попри все, вони мріють про світле майбутнє.
Ця композиція належить до моєї рубрики «Пісні, що оживають» на YouTube-каналі. Її історія особлива: вперше її виконали талановиті сестри з багатодітної родини Анастасія та Катерина Іванови на відзначенні Міжнародного дня молоді у Києві. Пісня одразу знайшла відгук, і дівчата виступили з нею і на Дні міста у Києві.
Але на цьому історія ідеї мирного дитинства не зупиняється. Зараз ми всі очікуємо велику прем’єру кліпу, який створюється за ініціативи Управління культури Бахмутської міської ради та, уявіть собі, Заслуженого академічного зразково-показового оркестру Збройних Сил України.
– Ви згадали про унікальні теми своїх пісень. Чи могла ваша творчість обійти Бахмут, який став символом незламності?
– Звичайно, ні. Наступними піснями, які я створила влітку, стала ціла серія, присвячена саме Бахмуту. Це місто визначило мене як людину і, звісно, як авторку. Бахмут — це моя кров і душа. Кожен текст, кожен рядок —фрагмент досвіду, що був пережитий по-справжньому.
Ця серія для мене найособливіша, адже вона – про дім. «Подорож Бахмутом». Ця пісня присвячена снам, які бачать мільйони переселенців, ті, хто вимушено покинув дім. Коли одна людина бачить сон — це особисте, а коли так багато людей бачать однакові сни – це вже суспільне явище. Усім нам сниться, що ми потрапили додому, що він ще цілий, що нас там щось чекає… Про це люди пишуть у соцмережах, у ТікТок.
Пісня – «З Бахмутом у серці». Це був мій подарунок землякам на День міста Бахмута. Вона – про пам’ять і біль, про силу та незламність бахмутян, про нашу любов до рідної землі. Натхненням стали й власні відчуття, і, знову ж таки, спогади бахмутян у соціальних мережах, які я читала.
Мій авторський кліп знайшов неймовірний відгук: понад 40 тисяч переглядів. Реліз цієї пісні дозволив досягти ще однієї мети: «поговорити» з земляками, яких так не вистачає, і обмінятися нашим спільним бахмутським теплом. Подивитись цей кліп можна за посиланням:
І нарешті, «Душа Бахмута». При її написанні я використала літературний підхід, при якому начебто сам Бахмут розмовляє з бахмутянами. Це спроба передати той діалог, який відбувається у серці кожного з нас із нашим рідним, понівеченим, але живим містом.
– Ви присвятили цілу серію Бахмуту, але ж він – частина великої, незламної Донеччини. Чи є пісня, яка об’єднує всіх земляків?
– «Небо Донеччини» — це дійсно особлива, дуже тепла пісня як для мене, так і для всіх наших земляків. Я пам’ятаю той день, 8 квітня 2022 року, коли ми виїжджали. Тоді синє небо Донеччини прощалося зі мною… Того ж дня ворожа ракета вбила стільки людей на Краматорському вокзалі, і жах від цієї трагедії просто «висів» у повітрі. І тільки небо іноді промінчиками сонечка ніби говорило з нами…
На цю пісню є кліп, який зібрав спогади та нашу безмежну любов до Донеччини: там кадри й Краматорська, і Слов’янська, і, звичайно, Бахмута. Приємною несподіванкою, пов’язаною з цією піснею є аранжування її та виконання дуетом з нейромережею співаком Донеччини Юрієм Кітаєвим, який вже понад 20 років є музикантом-виконавцем.
– Ви торкаєтеся багатьох тем, але є пісня, яка стала справжнім емоційним магнітом. Розкажіть про «Ключі від дому». У чому її особлива сила?
– «Ключі від дому» — це, мабуть, одна з моїх найсильніших і найемоційніших композицій. Це пісня про нас усіх, про людей, які вимушено покинули свій дім, але продовжують носити його у серці — як найдорожчу пам’ять. У центрі твору – символічний образ ключів. Вони вже не відчиняють двері, але залишаються тією ниточкою, що поєднує нас із нашим корінням і тим життям, яке було «до».
Я не хотіла писати про розпач, я писала про надію. Про те, що дім продовжує жити у наших спогадах: у теплому світлі вікон, у рідних інтонаціях. У пісні немає розгубленості — є щире бажання вірити, що кожен колись повернеться туди, де було затишно. Це пісня-оберіг. Вона дуже резонує з людьми: менше ніж за тиждень пісня охопила понад 55 тисяч переглядів і зібрала сотні коментарів від тих, хто прийшов за підтримкою, — з Маріуполя, Бахмута, Соледара, Вовчанська… Це доводить, що ми не втратили себе, навіть втративши дім.
Від авторки – до артистки: новий етап творчого шляху
Те, що відрізняє Юлію Романушу від інших авторів – її візуальне мислення. Вона створює пісні так, ніби знімає фільм. Юлія поєднує традиційну авторську творчість із сучасними технологіями. Та попри це, головним у її музиці залишається людське серце.
Сьогодні Юлія активно працює над розвитком своєї музичної діяльності: готує перші великі релізи на стрімінгових платформах; створює музичний лейбл NeuroLight Music, у якому поєднані емоція та технології. Вона не ставить перед собою ціль «стати знаменитою». Її мета значно глибша: «Я хочу, щоб мої пісні давали людям тепло та підтримку, які ми всі зараз по-особливому цінуємо…»
Олександра МИРНА.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності
