З Іриною Давіденко, яка відстоювала права дітей у Бахмуті, ми працювали у мирний час. Але війна внесла свої корективи… Наші шляхи розійшлися.
Коли я дізналася, що моя землячка приїздить до серця України за її справами, дуже зраділа. Бо бачила Ірину тільки на фото у соціальних мережах.
І ось ми зустрілися знов, але не дома, а у Києві.
Посиділи за чашкою кави, поспілкувалися від душі.
Як я зрозуміла, Ірина дуже скучила за Батьківщиною.
-З Бахмута я евакуювала своїх двох дітей у березні того року, – розповіла мені подруга. -Напередодні ховалися з ними у сховищі, та сильно злякалися.-Спочатку виїхали до Польщі, там були три тижні. Я вирішувала, куди саме нам відправлятися далі. Враховуючи, що ворог міг нанести ядерний удар, бажала заховати своїх дівчат якомога далі від загрози. Обрала Іспанію. До того ж там гарний клімат, ціни на житло та продукти.
Відправилися ми до Андалусії на півдні Іспанії.
-Чесно кажучи, – згадує бахмутянка, – я планувала повернутися додому через декілька місяців. Хіба ж я знала, що Бахмут зруйнують… -Іспанія зустріла нас дуже гарно. Відразу нам оформили документи, надали тимчасовий захист строком на два роки. Я піддана Іспанії, маю право на проживання, роботу, користуватися медичною страховкою.
Я домогосподарка. Виховую дочку, займаюся з нею, вчу іспанську мову. Моя старша дівчинка стала студенткою, навчається у Словаччині. У вільний час працює. Коли іноземці дізнаються, що вона з України, з повагою та з жалобою ставляться до неї.
Молодша ходить у приватну школу. Навчання на іспанській мові. Вона все розуміє і вміє. Але дуже сумує за Бахмутом.
Постійно проситься додому…
-Які вони – іспанці?
-Дуже позитивні, до українців ставляться добре. Люблять поговорити. А ще вони дуже цінують життя. Іспанці живуть у своє задоволення.
Початок роботи для них – 10:00. З 14:00 до 17:00 вони не працюють, бо починається сіеста- обідня перерва, що включає в себе і післяобідній відпочинок. Природа нагородила Іспанію такою пекучою спекою, що будь-яка праця в післяобідній час стає просто неможливою.
Саме тому в години, коли сонце припікає особливо люто, місцеві жителі вдаються до відпочинку за щільно зачиненими дверима і опущеними шторами, щоб ввечері знову приступити до роботи.
Під час сієсти на вулицях порожньо і безмовно, магазини і торгові центри надійно закриті. Тут можна годинами бродити по пустельних вулицях, не зустрівши на своєму шляху жодного місцевого жителя.
-Чи зустрічали ви в Іспанії бахмутян?
-Мені відомо, що українців у Іспанії 156 тисяч. Бахмутяни живуть у Гронаді. Там ми бачилися, так.
-Чи подобається вам іспанська кухня?
-Я навчилася готувати багато іспанських страв. Вони подобаються моїй родині. Але український борщ то є головним на нашому столі. Всі інгредієнти для нього в наявності. Правда, буряк можна купити тільки вареним. Не розумію, чому?
Ми дуже скучили за сиром, ряженкою, кефіром. Такої молочної продукції там немає. Тільки молоко та йогурт.
Дуже хочеться додому. Бахмут нам сниться. Коли я доїхала до українського кордону, побачила наш прапор, дуже плакала. Рідна земля, повітря, сонце зовсім інші. Ніде немає такого міста як наш Бахмут! Я вірю в Перемогу, вірю, що повернуся додому.
Всіх люблю, за всіма скучила…
