Якщо є бажання, то, без сумніву, все зробити вдасться
Люди дії: бізнес-історії сьогодення
В Україні достатньо підприємців, про яких варто розповідати. Але є серед них і жінки-переселенки, які зуміли започаткувати в Бахмуті свій бізнес та успішно його розвивати. Коли на Донбас прийшла війна, багато хто прийняв рішення покинути свої домівки та шукати долі в інших містах України. Не завжди переселенцям вдавалося знайти роботу за фахом. Особливо це стосувалося жінок. Але Ганна Петриченко знайшли себе знову. Про таких як вона, повинен знати, мабуть, увесь світ.
— Я власниця і керівник швейного бізнесу в Бахмуті, — розповідає підприємниця Ганна Петриченко. — Причому започаткувала його сама.
— Звідки ви родом?
— З Горлівки. Здобула освіту магістра у сфері управління. Коли народилися діти, я пішла в декретну відпустку. Саме тоді і з’явився час на моє хобі. З дитинства я була серед тих, що дуже багато шили. Мені так подобається створювати з клаптиків тканини, обрізків, старих речей нове, сучасне і необхідне! Мене це надихає.
Найбільше задоволення отримуєш тоді, коли хобі переростає в бізнес. Так сталося і в мене.
– Ваш бізнес почався на базі дитячої теми?
– Саме так. Вважаю, що дитина повинна пізнавати світ. Батьки, які багато подорожують, ведуть активний спосіб життя, займаються спортом, і дітей намагаються виховувати в дусі часу. Саме для них вигадане слінгоносіння. Слінг — це перев’язь, в якій мама носить дитину. У сучасному світі слінг зовні схожий на рюкзак, де малюкові зручно і комфортно.
Дитина, що знаходиться близько до тіла мами або батька, відчуває себе в безпеці. Для батьків слінги — це мобільність і оперативність, що дозволяють швидко вийти за межі квартири, не користуючись дитячим візочком. Слінги допомагають жінці бути активною.
З точки зору дитини — слінг також незамінна річ. Таким чином, мама завжди поруч, він відчуіває її запах, має з нею тактильний контакт. Малюк відчуває себе захищеним.
— Ганно, що змусило вас покинути рідний дім?
— Війна у Донбасі. На початку бойових дій, у 2014 році, ми залишалися в Горлівці, сподіваючись, що ситуація налагодиться, і місто звільнять українські військові. Але, на жаль, цього поки що не сталося. В момент загострення конфлікту ми прийняли рішення переїхати в Бахмут, до родичів. Думали, що ненадовго…
Спочатку взяли лише речі, які вмістилися в автомобіль. Але швейну машинку я взяла в першу чергу! Вона у мене була одна, але багатофункціональна. Ставши переселенцями, житло знімали. Знаєте, ми дуже вдячні Бахмуту, який нас прийняв, його жителям, сусідам, які на перших порах нам дуже допомагали, мерії, міській раді. Коли стала підприємцем, мене дуже підтримала міська влада. Я почала брати участь у різних програмах з підтримки малого та середнього бізнесу. Окрема подяка центру зайнятості, адже завдяки йому я пройшла навчання з підприємництва. Тоді й отримала невелику суму на розвиток своєї справи.
– Що саме ви шили?
— Я почала шити слінги, рюкзачки, а також дитячий одяг: комбінезони, штанці, курточки з мембранних плащовок. Все починалося з дитячої теми, а потім дійшло і до жіночого одягу. Ще за замовленням ми шиємо термобілизну — і для дітей, і для дорослих.
— Для дитячого одягу потрібна особлива тканина?
— Є спеціальна плащовка — тканина, яка не промокає, не продувається вітром і дихає зсередини. В одязі з такої тканини можна активно відпочивати. Дітям можна навіть сісти в калюжу або гратися в снігу. Речі не промокнуть!
Тканини я замовляла за кордоном, мені поставляли їх з Америки. А потім знайшла постачальників у Києві.
— Як ви продаєте свої вироби?
— З самого початку мій бізнес був заснований на Інтернет-продажах. 95 відсотків, точно. Розвиваємо ці напрямки і досі.
У минулому році я опанувала оптові продажі. Ми шили багато медичної продукції: захисні маски, халати, бахіли, костюми для медпрацівників. Ця продукція у зв’язку з епідемією коронавірусної інфекції мала великий попит.
— Ви створили додаткові робочі місця для населення?
— На початку трудової діяльності кілька місяців я працювала одна. Коли на продукцію з’явився попит, я взяла помічниць. Були моменти, коли їх було десятеро. Я тісно співпрацювала з центром зайнятості і допомагала працевлаштовуватися і бахмутівкам, і переселенцям з тимчасово окупованих територій.
Більш того, я не боялася брати на роботу мам з маленькими дітьми.Створювала для них комфортні умови роботи. Вони могли приходити як в наш швейний цех, так і працювати вдома.
Бізнес потребує реформ
На даний момент я співпрацюю з такими ж підприємицями, як і я. Час показав, що бізнес потрібно переформатувати. Жорсткий карантин вніс корективи. Поспілкувавшись, ми скооперувалися і виконуємо замовлення спільно.
— Що це вам дає?
— Можливість брати великі замовлення і розподіляти їх, отримуючи прибуток. Шиємо ми і малі партії товару, і великі. Це дозволяє нам залишатися на ринку активними гравцями.
— Чим ви ще займаєтесь?
— Я — голова текстильного кластера, куди входять підприємства мікро-, малого та середнього бізнесу Донецької та Луганської областей. З початком моєї підприємницької діяльності я стала брати участь у виставках, конференціях, тренінгах. Познайомилася з підприємцями, які починали так, як і я. Їм потрібно вижити на ринку. Ось ми і вирішили створити об’єднання підприємців. На даний момент у нас близько двадцяти підприємств. Половину очолюють жінки.
В травні місяці наш кластер запросили для спілкування луганчани, вони теж створили Луганський кластер легкої промисловості. Нещодавно ми домовилися на спільний проект зі спеціалістами Німеччини, та харьківчанами. Є багато планів.
— Хто вам допомагає?
— Міжнародні донори, великі організації, що працюють на території Донецької області. З їх допомогою можна отримати грант для започаткування бізнесу.
Ще я очолила громадську організацію «Український Донецький Куркуль». Разом ми реалізуємо багато різних соціальних програм.
Мій бізнес — перш за все, жіночий. Я добре розумію потреби жінок. Коли молода мама йде в декрет, вона стає вразливою. Моє завдання — підтримати таких жінок, дати їм можливість реалізувати себе і заробити гроші. Якщо є бажання, то, без сумніву, все зробити вдасться.
Тетяна ПОСТОЄВА.
