Про нього розповідали майже всі медіа, і на нашому сайті теж був невеличкий матеріал про нього. І ось, коли він виїхав до Києва у справах, нам вдалося поспілкуватися по телефону. Знайомтесь, підприємець із Маріуполя, а зараз ще і волонтер – Михайло Пуришев. З перших тижнів війни він возив гуманітарну допомогу до Маріуполя, евакуював звідти більше тисячі людей. Тоді його впізнавали по червоному бусу, який вони купили з друзями.
Після Маріуполя були інші місця. Люди потребували допомоги, і Михайло ні на мить не зупинявся. А зараз, коли вже довгі місяці точаться бої біля нашого міста, він із командою однодумців допомагає тим, хто залишився у палаючому Бахмуті.
І зігрітися, і помитися
– Михайло, чому саме наше місто?
– Якось спеціально ми не обираємо, їдемо туди, де потрібна допомога. На той час, коли ми починали, допомоги потребував Бахмут, привозили сюди харчові набори, ліки, ну і, звісно, питну воду. Необхідно було й евакуювати людей.
– У Бахмуті ви працюєте вже досить тривалий час. Що вдалося зробити?
– Ми з командою облаштували чотири пункти обігріву (пункти незламності) для населення, де кожен може прийти погрітися, випити чаю, поїсти, отримати необхідні ліки. Там є зв’язок і Інтернет.
На третьому Пункті пробурили свердловину, встановили додатково систему осмосу (очищення) на 1000 літрів на годину. Але зараз і цього недостатньо, щоб забезпечити питною водою ту кількість людей, які залишаються у місті. Звичайно, частково проблему питної води ми вирішили, бо до цього її в місті не було зовсім, а тієї, що привозили волонтери, не вистачало.
До того ж, там ми додатково облаштували місця з пральними та сушильними машинами, встановили душові кабіни. Тепер бахмутяни мають змогу випрати речі та помитися. В розмові зі мною одна жіночка сказала, що вже два місяці не мила ноги. Уявляєте, який жах. Звичайно, що таке місце було вкрай необхідне у Бахмуті. Там навіть є перукар, стриже всіх охочих.
В одному з Пунктів обігріву облаштували садочок та спортзал. У садочку зараз живуть близько тридцяти людей, там є все необхідне.
Було непросто
– Із соціальних мереж ми знаємо, що буріння свердловини зайняло багато часу. Як це було?
– Спочатку вирішили бурити на вулиці, неподалік від Пункта обігріву. Але коли почали роботи, над нами постійно літали дрони-розвідники. Ми зрозуміли, що ворог може подумати, що це встановлюється якесь військове обладнання, це ставало небезпечним. Перейшли до приміщення. Там теж було непросто. Низька стеля підвалу не давала можливості встановити необхідне обладнання. Коли почали буріння, воно вийшло з ладу. Щось полагодили, щось замінили. Врешті-решт ми впорались, і зараз так довго очікувана вода у Бахмуті є.
– Хто вам допомагає, хто ваша команда?
– Команда – це небайдужі люди, волонтери, з різних міст, з різних організацій. Допомагають не лише грошима, а й фізично: привозять, будують, повністю занурені у справу. Наприклад, киянин Руслан написав мені, що він є тамадою та грає в театрі, але розуміється на сантехніці і зможе допомогти з її встановленням. Звичайно ж, він до нас долучився. А декоратор Віталій, наприклад, займався прокладанням сантехнічних труб. Усі вони в житті займаються чимось іншим, але зараз готові долучатись і працювати руками.
– Чи співпрацюєте ви з адміністрацією міста?
– Так, місцева влада надає приміщення. Також з приміщенням допомагав місцевий підприємець. Але те, що зроблено в наших пунктах обігріву, це на 98 відсотків – зусилля волонтерів. Хоча мер міста постійно приїжджає до пунктів незламності і цікавиться нашою роботою, бо він розуміє, як це важливо для людей. Це дивовижно, що в цей тяжкий час багато мерів втекли зі своїх міст, а мер Бахмута поряд, разом з містянами. Питав у місцевих і чув лише добрі слова у бік вашого мера.
Не тільки
за повний шлунок…
– Ви багато працюєте у місті, а чи проводите зараз евакуацію людей із Бахмута?
– Евакуація продовжується постійно і ніколи не зупинялася, бо в місті залишається ще багато людей. Але не всі готові виїжджати з різних причин. Ми співпрацюємо з організацією База UA. Вони приїжджають до пунктів і вивозять усіх охочих до більш безпечних міст.
– На ваших відео бачив, що також опікуєтеся тваринами.
– Так, з відомих причин у місті багато безпритульних собак та котів. Вони приходять до пунктів незламності у пошуках їжі. Ми побудували для них годівниці. Це зовсім прості конструкції з труб, куди засипаємо корм. Приходить дуже багато тварин, вони напевно теж комунікують між собою, бо знають куди треба йти, щоб поїсти.
– Ви тривалий час спілкуєтесь із місцевими, чи відчувають люди, що Україна їх не покинула?
– Так, вони це відчувають. Люди змінюються, мислення змінюється, вони чітко розуміють, що хочуть жити в Україні. Це не лише тому, що дивляться українські новини по телевізору у Пункті незламності, але й тому, що ми з ними спілкуємося, допомагаємо, цікавимося як їхні справи. Пункт обігріву – це місце, де йде «боротьба» не лише за повний шлунок людини, але й за його серце!
Коли щось даєш людям, тобі теж повернеться
– Майже вже рік йде війна в Україні, ви постійно допомагаєте людям, звідки берете сили?
– Мабуть, це такий обмін, коли ти щось даєш людям, тобі теж повернеться. Але я б не міг це робити, як би не було коштів. В мене є IT- компанія, яка працює в Івано-Франківську, тому маю змогу допомогати і можу жити.
– Поки ми з вами розмовляємо, постійно чую голоси дітей у телефоні. Як часто ви буваєте вдома і на який термін їздите у Бахмут?
– Буваю вдома тоді, коли виїжджаю з Бахмута. Завчасно ми не плануємо тривалість перебування там, знаходимось стільки, скільки потрібно, щоб зробити заплановане. Можемо поїхати на три дні, а залишитися на три тижні. Коли там перебуваєшь, то бачиш, чого потребують люди. Зробили один пункт, багато людей почало приходити, зрозуміли, що потрібні ще пункти незламності. Пробурили одну свердловину, зараз розуміємо, що питної води не вистачає, тому у планах ще одна.
– Михайло, що перше зробите, коли Україна переможе?
– Перш за все повернусь в український Маріуполь та на «Сталеварі», маріупольці знають, накрию великий стіл, будемо святкувати. А потім буду балатуватись у мери, щоб мати можливість відновлювати місто.
Сподіваємось, що перемога, яку так чекають усі українці, невдовзі настане і Михайло зможе реалізувати свої проєкти вже у рідному Маріуполі, відбудовуючи його у статусі мера. Щиро бажаємо, щоб у нього все вийшло. А також висловлюємо слова подяки Михайлові, його команді та багатьом волонтерам, які, кожен день, ризикуючи своїми життями, допомагають Бахмуту та бахмутянам. Поки є такі небайдужі українці, Україна непереможна! Бережіть себе!
Олександр СИРОЄДОВ.
Матеріал надрукований у рамках проєкту «Підтримка місцевих (районних, міськрайонних, міських, обласних), всеукраїнських газет та поширення важливої інформації» за підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX).
