Народився Дмитро Самофалов у Бахмуті, разом з мамою та сестрою жив на вулиці Зеленій. Закінчив ЗОШ № 24, захоплювався футболом. Строкову службу проходив у Криму в роті конвою, після повернення працював в місцевому слідчому ізоляторі на посаді молодшого інспектора, згодом перевівся до Харківської установи виконання покарань.
«Під час проходження строкової в Криму, з їхньої військової частини залучали солдат для участі в масовці для фільму «Хайтарма» режисера, – згадує цікавий епізод з життя брата сестра Тетяна. – Можливо, десь там можна побачити Дмитра».
У квітні 2019 року Дмитро Самофалов підписав контракт на військову службу в спеціальній комендатурі військової частини 3024 Національної Гвардії України на посаді стрільця 1-го взводу. З початку січня 2019 року разом з дівчиною переїхав до Маріуполя та проходив військову службу в окремому загоні спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 Національної гвардії України. Там одружився, саме в Маріуполі родина зустріла повномасштабне вторгнення Росії.
Загинув Дмитро Самофалов теж у Маріуполі: у стрілецькому бою на вулицях під час оборони міста він отримав поранення, несумісне з життям. Родині про загибель сповістили тільки 7 квітня, а тіло вдалось обміняти лише у серпні 2022 року. Зараз прах воїна покоїться на кладовищі в селі Іванівське, звідки пішов його рід, а частина зберігається у Стіні пам’яті на Лук’янівському цвинтарі столиці – разом з побратимами з «Азову».
«Він мав виняткове почуття гумору. І не дивно, що у Дмитра було багато друзів, з якими він так любив грати у футбол біля школи та на полі біля ставка, – згадує Тетяна. – Його не треба було просити про щось двічі, Дмитро охоче погоджувався допомагати тим, хто того потребує».
У воїна залишилися батьки, сестра та дружина. Дмитро Самофалов нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Єлизавета Гончарова
